Who is at risk? Responsibility of car carriers within the boundaries of internal communication (in Ukrainian)

Відповідальність автомобільних перевізників у межах внутрішнього сполучення

Щоденні перевезення — це буденні ризики для експедиторів, перевізників, вантажовідправників та вантажоотримувачів. Пошкоджені, втрачені й викрадені товари, на жаль, є звичайною та поширеною проблемою при перевезенні вантажів. Однак хто несе відповідальність за ці ризики? Де вона починається, а де закінчується? У цій статті наводиться короткий огляд деяких правових питань щодо обмеження відповідальності перевізника, а також відповідні приклади регулювання цього питання в міжнародній практиці.

У випадку транскордонного транзиту відповідальність за збереження вантажу регулюється, передусім, відповідними міжнародними угодами. Водночас до внутрішніх перевезень застосовуються норми чинного законодавства України.

Сг. 924 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачу, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, багажу, пошти в розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Схожі правила містяться в господарському законодавстві. Ст. 314 Господарського кодексу України передбачає, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини, за винятком випадків, коли транспортні кодекси чи статути покладають такий обов’язок доказування на одержувача або відправника.

Тією ж статтею передбачено, що за шкоду, заподіяну під час перевезення вантажу, перевізник відповідає у таких випадках:

  • у разі втрати або нестачі вантажу— в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;
  • у разі пошкодження вантажу— в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;
  • у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його ЦІННОСТІ — в розмірі оголошеної ЦІННОСТІ, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Отже, українським законодавством презюмується відповідальність перевізника за збереження вантажу з моменту прийняття та до видачі одержувачу. Водночас межі вартості відповідальності перевізника обмежуються ціною пошкодженого чи втраченого вантажу або сумою, на яку зменшилася його вартість.

На перший погляд, відсутність граничної відповідальності перевізника є доволі раціональним та економічно виправданим рішенням, адже хто як не перевізник та/або його страхова компанія повинні відшкодовувати всі збитки, завдані власникам вантажу. Однак на практиці така неврегульованість викликає низку проблем.

Відсутність стандартного обмеження відповідальності зумовлює зниження реальної вартості вантажу при страхуванні відповідальності автомобільного перевізника, адже сума такого страхування залежить, зокрема, від оголошеної цінності вантажу. До того ж у випадку, якщо реальна вартість пошкодженого або втраченого вантажу виявляється занадто високою, невеликому підприємству-перевізнику може бути вигідніше ініціювати процедуру банкрутства, ніж відшкодовувати повну фактичну вартість вантажу клієнту, навіть якщо перевізник має поліс страхування. Такі випадки в Україні, на жаль, не є поодинокими та шкодять всім гравцям ринку автомобільних перевезень в Україні,

Окрім того, важливо зазначити, що такий підхід відрізняється від прийнятної міжнародної практики, відповідно до якої максимальна відповідальність перевізника визначається залежно від ваги вантажу.

Наприклад, відповідно до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Конвенція), яка вважається ключовим міжнародним актом, що застосовується до міжнародних автомобільних перевезень та є частиною українського законодавства, перевізник зобов’язаний доставити вантаж у місце призначення вчасно та у прийнятному стані. Невиконання цих вимог означає, що перевізник несе відповідальність та згідно зі ст. 23 Конвенції зобов’язаний виплатити компенсацію. За загальним правилом, компенсація за збитки або пошкодження вантажу не повинна перевищувати 8,33 спеціальних прав запозичення (СПЗ) за кілограм, що дорівнює близько 10 евро або 316 грн станом на початок лютого 2019 р. Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів за умови, коли зазначене в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких щонайменше одна ратифікувала Конвенцію.

Щодо суто внутрішніх перевезень, то в законодавстві деяких європейських країн також закріплюється принцип обмеження відповідальності перевізника граничною сумою за кілограм або тону вантажу. Часто законодавці обмежуються імплементацією норм Конвенції в національне законодавство та лімітуванням відповідальності перевізника 8,33 СПЗ за кілограм вантажу. Водночас деякі країни, враховуючи особливості національної транспортної системи, системи страхування, економічні та інші чинники впливу на сферу перевезень, встановлюють у своїх законодавчих актах спеціальні граничні суми відповідальності перевізника.

Наприклад, у Фінляндії, відповідно до ст. 32 Акту щодо угоди про автомобільний транспорт 1979 р., відповідальність перевізника при внутрішньому перевезенні обмежується 20 евро за кілограм ваги вантажу.

В Італії, згідно зі ст. 1696 Цивільного кодексу, у разі втрати або пошкодження вантажу відповідальність буде дорівнювати 1 евро за кілограм ваги втраченого або пошкодженого товару.

Французьке законодавство регулює це питання ще більш диференційовано. Згідно зі ст. 21 Постанови N299-269 від 06.04.1999 р., для вантажів масою менше ніж 3 тони компенсація не може перевищувати 23 евро за кілограм маси товарів, але не може перевищувати 750 евро за посилку. Для вантажів, маса яких дорівнює або перевищує 3 тони, відшкодування буде лімітоване 14 евро за кілограм та загалом не буде більшим ніж 2300 евро за посилку.

В Румунії ст. 77 Постанови №27/2011 встановлено, що сума компенсації не може перевищувати суму в леях, яка є еквівалентом 2,5 долара США за кілограм ваги вантажу.

Нарешті, у Великобританії п. 11 Умов перевезення асоціації автомобільних перевезень 2009 р. відповідальність перевізника обмежується сумою, обчисленою за ставкою 1300 фунтів стерлінгів на тонну, тобто 1.3 фунтів стерлінгів за кілограм ваги втраченого, недоставленого або пошкодженого товару.

Підсумовуючи, варто зазначити, що вантажні перевезення є бізнесом, який передбачає постійні високі ризики. У процесі транспортування виникають неконгрольовані проблеми, які можуть спричинити пошкодження або втрату вантажу.

В більшості випадків такі ризики лягають на плечі перевізника, який має відшкодувати повну вартість втраченого, пошкодженого або вкрадено товару (будь-то дешеві кулькові ручки або коштовні мобільні телефони), часто перевізник не може покрити велику суму, ліміт якої не передбачений українським законодавством, що шкодить інтересам всіх залучених сторін, включаючи експедиторів, перевізників, вантажовідправників та вантажоотримувачів.

Таким чином, сьогодні Існує потреба в пошуку рішення, яке може стати вигідним для всіх учасників внутрішніх перевезень. Прикладом вирішення такої проблеми в інших країнах, як було продемонстровано в цій статті, є практика обмеження відповідальності перевізника певного граничною сумою, залежно від ваги товару, що перевозиться.

В будь-якому випадку, вирішуючи питання обмеження відповідальності перевізника та змінюючи національне законодавство України, потрібно враховувати різноманітні чинники впливу, насамперед економічні (ринкова ціна перевезень, платоспроможність українських перевізників та ін.), що може сприяти розумному розподіленню ризиків між усіма учасниками бізнесу, а також вдосконаленню ринку внутрішніх перевезень України.

Related publications

26 March 2024

Publications

Post-War Expectations: National Revenue Strategy
26 March 2024

Publications

Sayenko Kharenko lawyers contributed to the third edition of Advertising Law: A Global Legal Perspective
19 March 2024

Publications

Member Voices
Notification cookies

We use cookies to analyze the behavior of visitors
of our website and improve it. By using our website, you consent to these cookies in accordance with our Cookie Policy.