Content and legal regulation of fiduciary duties of the director (In Ukrainian)

Концепція фідуціарних обов’язків (з англ. fiduciary duties) у корпоративних відносинах не є новою для українського законодавства. Історично вона є надбанням системи прецедентів загального права, і з роками поширилась та знайшла своє відображення в національному законодавстві багатьох країн світу.

Доктрина корпоративного права переважно закріплює фідуціарні обов’язки саме за директорами (керівниками) підприємств, інколи його посадовими особами, хоча в зарубіжній літературі трапляється й поняття фідуціарних обов’язків акціонерів.

Як практика країн загального права, так і міжнародні Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку (Принципи ОЕСР) закріплюють такі основні фідуціарні обов’язки директорів підприємства: обов’язок дбайливого ставлення (з англ. duty of care) та обов’язок лояльності (з англ. duty of loyalty). Перший передбачає обов’язок діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним, другий націлений на уникнення конфлікту інтересів і дії директора під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього.

Головною метою фідуціарних обов’язків директора є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання директором таких базових обов’язків може призвести до збитків підприємству й зобов’язання директора їх відшкодувати.

Саме Принципи ОЕСР є головним документом, який закріпив універсальні ознаки фідуціарних обов’язків директорів підприємства через призму обов’язку діяти в інтересах підприємства та його власників. Залежно від юрисдикції, директори можуть бути зобов’язані діяти лише в інтересах підприємства, а не в інтересах його власників. І хоча це питання має дискусійний характер, безсумнівним є те, що директор підприємства, як особа, уповноважена діяти від його імені, має ухвалювати рішення насамперед на користь самого підприємства з метою отримання прибутку.

Поряд із Принципами ОЕСР особливості реалізації фідуціарних обов’язків директорів в окремих сферах закріплено у Принципах корпоративного управління для банків Базельського комітету з питань банківського нагляду 2015 року та Керівних принципах ОЕСР щодо корпоративного врядування на підприємствах державної форми власності 2015 року.

Концепція фідуціарних обов’язків директорів та її складники закріплено в українському законодавстві як на рівні загальних норм Цивільного кодексу України (ЦКУ) і Господарського кодексу України (ГКУ), так і в окремих положеннях профільних законів, наприклад Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (Закон про ТОВ) і Закону України «Про акціонерні товариства» (Закон про АТ). Відповідно до ст. 92 ЦКУ орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно й розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Стаття 40 Закону про ТОВ встановлює, що члени виконавчого органу товариства повинні діяти добросовісно й розумно в інтересах товариства та несуть відповідальність перед товариством за збитки, заподіяні товариству їхніми винними діями або бездіяльністю. Варто також зазначити, що обов’язок діяти добросовісно та розумно поширюється не тільки на директорів ТОВ, а й на членів наглядової ради товариства та інших посадових осіб, невичерпний перелік яких може бути встановлено статутом товариства. Поряд із тим Законом про ТОВ встановлено, що посадові особи товариства несуть відповідальність за збитки, завдані товариству у зв’язку з порушенням порядку вчинення значних правочинів і правочинів із заінтересованістю.

Аналогічні вимоги містяться в ст. 63 Закону про АТ щодо обов’язку посадових осіб акціонерного товариства (серед інших члени наглядової ради та виконавчого органу) діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства, а також їх відповідальності за завдані збитки. Водночас Законом про АТ встановлено обмежене коло посадових осіб, до яких можуть належати й члени ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.

Крім того, Закон про ТОВ закріплює й інші додаткові обов’язки директора товариства як посадової особи, які загалом деталізують обов’язок діяти в інтересах юридичної особи або обов’язок лояльності, а саме:

  • обов’язок утримуватися від господарської діяльності як фізична особа – підприємець у сфері діяльності товариства без згоди вищого органу товариства (ст. 40 Закону про ТОВ);
  • обов’язок уникати конфлікту інтересів – конфлікту між обов’язком посадової особи діяти добросовісно й розумно в інтересах товариства загалом і приватними інтересами посадової особи або її афілійованих осіб а також
  • обов’язок не розголошувати комерційну таємницю товариства чи конфіденційну інформацію товариства (ст. 42 Закону про ТОВ).

Сам термін «фідуціарні обов’язки» вжито лише в Кодексі корпоративного управління, затвердженому рішенням НКЦПФР від 12.03.2020 р. № 118 (Кодекс), що має рекомендаційний характер для акціонерних товариств. У цьому Кодексі фідуціарні обов’язки наглядової ради розкрито так: «наглядова рада є відповідальною, ефективною та підзвітною і діє виключно в інтересах компанії та її акціонерів». Отже, у Кодексі закріплено рекомендацію діяти не тільки в інтересах товариства, як це визначено в ЦКУ та профільних законах, а й в інтересах акціонерів. Така позиція, імовірно, ґрунтується на принципах ОЕСР, однак має бути належним чином роз’яснена та деталізована, серед іншого задля уникнення конфліктів щодо вчинення товариством правочинів з огляду на інтереси окремих його акціонерів.

Отже, на законодавчому рівні закріплено чотири базові обов’язки керівника юридичної особи щодо управління нею, які з огляду на їх природу можна вважати фідуціарними:

  • діяти в інтересах юридичної особи;
  • діяти добросовісно;
  • діяти розумно; та не перевищувати своїх повноважень.

По суті, ці обов’язки відображають ключові ідеї Принципів ОЕСР, однак вирішальною для захисту інтересів юридичної особи та акціонерів є саме практична можливість притягнути до відповідальності директора, який їх порушує.

Детальніше фідуціарні обов’язки посадової особи та принципи, якими мають керуватися посадові особи для їх виконання, проєктом закону України «Про акціонерні товариства» від 25.11.2019 р. № 2493 (Законопроєкт про АТ), ухваленим ВРУ в першому читанні 16.06.2020, запропоновано закріпити на законодавчому рівні, а саме:

Попри те, що зазначені обов’язки не є новими для посадових осіб акціонерних товариств, Законопроєкт про АТ наводить дещо нові роз’яснення щодо їх практичної реалізації. Саме така деталізація в майбутньому може стати визначальною для обґрунтування вини керівника у справах щодо стягнення збитків. Водночас більшість із них маю винятково оцінний характер, тож українським судам все ж необхідно буде напрацювати нову практику щодо їх застосування.

Ключові позиції судової практики щодо притягнення до майнової відповідальності посадових осіб

Недотримання та невиконання директором фідуціарних обов’язків може бути підставою для стягнення з нього збитків, завданих юридичній особі. Відповідно до ст. 89 ГКУ відшкодування збитків, завданих посадовою особою [серед інших керівником] господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється в разі, якщо таких збитків було завдано:

  • діями, учиненими перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
  • діями, учиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження;
  • діями, учиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження, але для отримання такого погодження посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
  • бездіяльністю посадової особи, якщо вона була зобов’язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов’язків;
  • іншими винними діями посадової особи.

Судову практику щодо стягнення збитків із посадової особи складно назвати розвиненою. Водночас наявні справи переважно стосуються стягнення збитків із керівників товариств у зв’язку з укладенням значних правочинів чи правочинів із заінтересованістю без їх належного погодження вищим органом товариства, а також визнання таких правочинів недійсними.

Однак в останні кілька років Верховний Суд виніс кілька визначальних рішень у цій категорії справ, ключові позиції яких можна підсумувати так:

  • Ознаки реалізації таких фідуціарних обов’язків керівника, як добросовісність і розумність, не мають чіткого закріплення на законодавчому рівні; відповідно суди повинні в кожній окремій справі оцінювати дії чи бездіяльність керівника з огляду на їх доцільність для реалізації економічної мети юридичної особи. 26 листопада 2019 р. після повторного розгляду справи № 910/20261/16 Верховний Суд вказав, що «з огляду на довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов’язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень»;
  • Порушення обов’язків керівника без понесення юридичною особою фактичних збитків, завданих такими діями (бездіяльністю) керівника, не є самостійною підставою для притягнення керівника до відповідальності; водночас порушення вказаних обов’язків може бути підставою для розірвання трудових відносин із керівником, що підтверджує той факт, що оцінка недобросовісності керівника є питанням корпоративних відносин юридичної особи. Наприклад, такий підхід продемонстровано ВСУ в рішенні від 13.03.2017 р. у справі № 6-147цс17, де зазначено, що «питання щодо визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій відноситься до внутрішніх взаємовідносин юридичної особи та її органу»;
  • Укладення керівником юридичної особи правочину з перевищенням меж його повноважень не є автоматичною підставою для визнання таких правочинів недійсними; у такій категорії справ має бути доведено недобросовісність дій контрагента, який мав знати про перевищення повноважень керівником.

До такого висновку дійшли суди касаційної інстанції як у наведеній вище справі № 6-147цс17, так і, наприклад, у справі № 910/12786/18. У рішення від 24.12.2019 Верховний Суд вкотре вказав: «сам лише факт вчинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладеними цим органом від імені юридичної особи з третіми особами. Разом із тим обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це».

Незважаючи на нещодавню успішну судову практику притягнення керівника юридичної особи до відповідальності за заподіяні збитки, досягнути успіху в такій категорії справ все ще досить складно. Основною причиною є складність доведення причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою правопорушника та збитками, а також встановлення фактичного розміру збитків (особливо в разі упущеної вигоди). Крім того, на практиці часто виникають проблеми навіть із встановленням факту протиправної поведінки, наприклад недобросовісної поведінки керівника, порушення обов’язків чи перевищення повноважень, і доказуванням наявності вини правопорушника. Щоб збільшити шанси на успішне притягнення посадової особи до майнової відповідальності, компанії можуть принаймні здійснити попередню підготовку, а саме детально врегулювати коло обов’язків і повноважень посадової особи в установчих документах, внутрішніх політиках та трудовому договорі чи контракті.

Related publications

12 March 2024

Publications

The Corner Office: 2024 Wishes and Perils
12 March 2024

Publications

Managing Human Capital During a State of War
26 February 2024

Publications

Adapting Amid Adversity: Ukraine’s Revised Merger Control Framework in 2024
Notification cookies

We use cookies to analyze the behavior of visitors
of our website and improve it. By using our website, you consent to these cookies in accordance with our Cookie Policy.