Remote work: second attempt (In Ukrainian)

Спроба детально врегулювати дистанційну роботу, а у випадку надомної роботи та гнучкого режиму робочого часу ще й врегулювати на законодавчому рівні однозначно є позитивною.

Перше, що кидається в очі при ознайомленні з законопроектом №4051, – це чітке розмежування надомної та дистанційної роботи, адже причина суміщення березневими змінами до КЗпП в одному понятті і дистанційної, і надомної роботи була незрозумілою. Так, надомна робота врегульована ще на рівні радянського законодавства – Положення 1981 року про умови праці надомників продовжує діяти на території України в частині, що не суперечить законодавству України. Також є прийнята у 1996 році конвенція МОП про надомну працю, яка хоча і не ратифікована Україною, все ж містить визначення та ознаки надомної роботи. Виходячи з такого регулювання, різниця між надомною та дистанційною роботою (виробництво товарів/надання послуг за вказівками роботодавця на дому за наявності належних житлово-побутових умов та виконання трудової функції за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій), яка є досить очевидною, нарешті знайшла своє відображення у законопроєкті №4051.

Проаналізувавши текст змін, позитивно відзначити хочеться спробу прописати виключення з обов’язку власника інструктувати працівника перед початком роботи, який більшою мірою є нерелевантним для дистанційної та надомної роботи. Водночас запропоновані зміни є дещо однобокими: при дистанційній роботі (чому також не надомній?) роз’яснювати працівникові його права і обов’язки власник вже не буде зобов’язаний, а от ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку власник буде зобов’язаний, хоча дистанційна робота буде пов’язана з внутрішнім трудовим розпорядком лише тоді, коли про це прямо буде передбачено в договорі. Незрозумілим є те, що повинен робити власник при поєднанні дистанційної роботи та виконання працівником роботи на робочих місцях у приміщеннях чи на території власника.

Ознайомлення працівника з вимогами щодо охорони праці при роботі з обладнанням та засобами, рекомендованими або наданими власником, стосується лише дистанційної роботи, а надомної – ні. Хоча питання забезпечення працівника засобами виробництва, матеріалами, інструментами (для надомної роботи), засобами роботи, пов’язаними з інформаційно-комунікаційними технологіями (для дистанційної роботи) у законопроєкті вирішується. До речі, щодо цього варто зазначити, що на підставі цих норм можливі зловживання з боку власника, адже його обов’язок забезпечити працівника такими засобами не є незмінним, трудовий договір може покладати такий обов’язок і на самого працівника.

Також незрозумілим є перенесення з Положення 1981 року про умови праці надомників норми про те, що при надомній роботі житлово-побутові умови працівника обстежують представники роботодавця за участю профспілкового органу, а у відповідних випадках – і представників санітарного й пожежного нагляду, в якій, очевидно, не враховані права на недоторканість особистого і сімейного життя та житла. Особливо це є дивним в контексті нової норми, що дистанційна робота може бути механізмом захисту від дискримінації на роботі, хоча знову ж таки, способи доказування наявності такої дискримінації викликають запитання.

Related publications

26 March 2024

Publications

Post-War Expectations: National Revenue Strategy
26 March 2024

Publications

Sayenko Kharenko lawyers contributed to the third edition of Advertising Law: A Global Legal Perspective
19 March 2024

Publications

Member Voices
Notification cookies

We use cookies to analyze the behavior of visitors
of our website and improve it. By using our website, you consent to these cookies in accordance with our Cookie Policy.