Корпоративні ризики купівлі частки (корпоративних прав) товариства

Плануючи купівлю частки (корпоративних прав) у статутному капіталі товариства, покупець, природно, намагається дізнатися щонайбільше інформації про бізнес та активи, що стоять за такою часткою. Однак окремим складником цього процесу має бути юридична перевірка, спрямована на виявлення ризиків у корпоративній історії переходу права власності на частку. У такому випадку певні дефекти попередніх продажів частки можуть загрожувати праву нового покупця на придбання чи володіння такою часткою. Певні ризики надалі можуть бути знижені чи повністю ліквідовані за співпраці з продавцем, тоді як інші можуть стати причиною відмови від купівлі частки.

Про важливість дослідження корпоративної історії наголошено в постанові КГС ВС від 17.03.2021 р. у справі № 922/634/19. Суд звертає увагу, що під час придбання майна (частки у статутному капіталі) покупець мав би проявляти розумну обачливість і дослідити історію вибуття майна у попередніх власників – учасників товариства хоча б за останні три роки, що є стандартною діловою практикою під час купівлі частки у статутному капіталі товариства, особливо в розмірі 100 %. У майбутньому обізнаність про ті чи інші факти історії може бути підставою для визнання покупця добросовісним набувачем, що є важливим критерієм у спорах про витребування часток попередніми власниками.

Зазвичай виявляють такі основні ризики в історії переходу частки:

1) відчуження неоплаченої частки у статутному капіталі;
2) відсутність згоди іншого з подружжя у разі відчуження частки, набутої за час шлюбу;
3) невиконання або неналежне виконання попереднім покупцем обов’язку щодо оплати купівельної ціни відчуженої частки.

Ступінь впливу кожного з наведених вище ризиків на трансакцію, на жаль, не завжди є очевидною, оскільки в законодавстві або прямо не закріплено їх наслідки, або існує конкуренція різних норм. Саме тому вирішальною є судова практика розгляду подібних питань. Далі розглянемо найсвіжіші рішення суду касаційної інстанції для формування бачення щодо важливості кожного із зазначених ризиків.

1. Неоплачена частка

Ця категорія справ стосується законодавчого обмеження права на відчуження часток, які не є оплаченими, тобто щодо яких не внесено вклад до статутного капіталу (ч. 3 ст. 21 Закону про ТОВ).

Насамперед у постанові КГС ВС від 21.02.2024 р. у cправі № 925/185/23 суд зазначає, що вказане вище обмеження стосується захисту прав третіх осіб – самого товариства, його кредиторів, а не тих учасників, які самі ж і не оплатили частку. Отже, суд відмовив у позові щодо розірвання договору купівлі-продажу часток продавцям, які спочатку гарантували в договорі, що частки є оплаченими, а потім звернулися до суду про розірвання такого договору у зв’язку з тим, що неоплачена частка не може бути предметом договору.

До аналогічних висновків дійшов КГС ВС у постанові від 22.02.2022 р. у справі № 904/6293/20. Суд підкреслив значення доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) та зробив висновок, що продаж частки у статутному капіталі є виключним волевиявленням учасника, і якщо учасник гарантував відсутність будь-яких обмежень щодо відчужених корпоративних прав у договорі, то позов такого учасника про визнання договору недійсним у зв’язку з неоплаченою часткою не може бути задоволено.

Однак зовсім протилежного висновку доходять суди, якщо подібний позов подає один з учасників товариства у випадку, якщо інший учасник відчужив неоплачену частку третій особі: “…якщо правочин, укладений між учасником товариства і третьою особою, порушує корпоративні права іншого учасника товариства, зокрема на управління товариством, правочин може бути визнаний судом недійсним за позовом цього учасника” (постанова КГС ВС від 25.10.2023 р. у cправі № 902/567/21, та схожий висновок у постанові ВС від 29.06.2022 р. у справі № 902/882/21).

Отже, аналізуючи вказаний ризик під час потенційної купівлі частки, покупцю варто зважати, чи існують треті особи, права яких могли бути порушеними в разі попереднього продажу частки, яку в той момент не було оплачено, і які все ще мають право оскаржити таку трансакцію.

2. Відсутність згоди іншого з подружжя

Одним із найбільш суперечливих у судовій практиці є питання, чи може відсутність згоди одного з подружжя на розпоряджання часткою товариства, яке є у спільній сумісній власності такого подружжя, бути підставою для визнання договору про відчуження такої частки, вчиненого іншим із подружжя, недійсним. Найбільш актуальною з цього питання є постанова ВП ВС від 29.06.2021 р. у справі № 916/2813/18. У цій постанові суд підкреслює декілька важливих висновків:

• чоловік та дружина розпоряджаються часткою у статутному капіталі господарського товариства, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, за взаємною згодою, наявність якої презюмується під час укладення договорів одним із подружжя;
• під час укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя та має всі необхідні повноваження;
• для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, а також договорів щодо цінного майна, згоду другого з подружжя має бути подано письмово;
• презумпцію розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлено саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно;
• укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

На практиці таке рішення означає, що потенційному покупцю частки варто запевнитися в наявності згод другого з подружжя щодо попередніх відчужень такої частки за останні три роки. Інакше існуватиме значний ризик, що чоловік/дружина попередніх власників частки зможе звернутися до суду та намагатися довести недобросовісність попередніх набувачів частки й визнати відповідні договори купівлі-продажу недійсними.

3. Невиконання обов’язку щодо оплати купівельної ціни відчуженої частки

Остання категорія справ стосується випадків, коли частку було відчужено, але покупець не отримав відповідної оплати, на підставі чого звертається до суду щодо розірвання такого договору та відновлення свого права на частку. Такий позов є значним ризиком для осіб, які надалі набули таку частку від продавця, який не сплатив за неї договірну ціну за попереднім договором. Судова практика щодо цього питання загалом є неоднозначною, хоча останні рішення касаційної інстанції все ж таки мають на меті захистити наступних добросовісних набувачів:

• у постанові КГС ВС від 29.04.2020 р. у справі № 906/655/18 суд зазначав, що якщо договір купівліпродажу частки у статутному капіталі передбачає відстрочення платежу, то до спірних
• правовідносин потрібно застосовувати положення статті 694 ЦКУ (продаж товару в кредит).
• Відповідно, під час продажу товарів у кредит продавець має право вимагати повернення
• неоплаченого товару, якщо покупець прострочив оплату товару. Водночас ч. 6 ст. 694 ЦКУ
• унормовано, що з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю
• належить право застави на цей товар. У наведеній справі продавець оскаржував право покупця до повної оплати частки продавати таку частку новому набувачу без згоди первісного продавця, у якого така частка все ще була в заставі. Однак суд не став на бік первісного продавця через відсутність державної реєстрації вказаної застави і відповідно добросовісність наступного набувача частки, який не міг дізнатися про таку заставу.

Дещо пізніше ВС зробив інший висновок про наявність спеціальних норм ЦКУ, які застосовують до договору купівлі-продажу часток. Якщо покупець отримав частку у статутному капіталі товариства, але не здійснив оплату, підлягає застосуванню ч. 3 ст. 692 ЦКУ, відповідно до якої в разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, а не розірвання договору в судовому порядку (постанова ВП ВС від 08.09.2020 р. у справі № 916/667/18);

• поряд із тим уже у 2021 році ВС знову відмовився застосовувати ст. 692 ЦКУ та зробив висновок, що якщо договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства передбачає відстрочення або розстрочення платежу, то такий договір є договором купівлі-продажу товару (частки) в кредит і до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 651 та 694 ЦКУ. Право вимагати повернення товару, проданого в кредит та неоплаченого покупцем, прямо передбачено законом (ч. 4 ст. 694 ЦКУ), тому продавець частки у статутному капіталі товариства, яку було продано з відстроченням платежу та яку не оплатив покупець, має право вимагати її повернення (постанова КГС ВС від 07.10.2021 р. у справі № 925/1382/19);
• однак надалі ВС визнав, що такий спосіб захисту, як розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, що вже виконаний з боку продавця, який передав частку, і частково виконаний з боку покупця, який прийняв частку і не здійснив її оплату та в подальшому відчужив її третім особам, є неможливим у зв’язку з відсутністю частки у власності покупця та, відповідно, є неналежним способом захисту (постанова КГС ВС від 06.06.2022 р. у справі № 902/66/20, постанова КГС ВС від 30.10.2023 р. у cправі № 910/16754/21).

Зважаючи на різноманіття судової практики за останні роки, потенційному покупцю все ж таки варто вимагати від продавця отримання підтвердження про належні та своєчасні оплати купівельної ціни під час попередніх відчужень частки.