(НЕ) Соломонів суд: визначення місцяпроживання дитини, порядку участі батьків уїї вихованні та утриманні

Припинення шлюбу чи спільного проживання батьків стає складним випробуванням для багатьох сімей. У такій ситуації перед батьками постає низка нагальних питань: із ким проживатиме дитина після розлучення та як кожен із батьків братиме участь у вихованні й утриманні дитини. На жаль, на практиці досить часто батьки керуються власними інтересами, тоді як вирішення таких питань потребує насамперед забезпечення найкращих інтересів дитини.

Нова хвиля викликів перед такими сім’ями постала з початком повномасштабного російського вторгнення в Україну. Окупація територій, вимушена евакуація та розлука призвели до масового розриву сімейних зв’язків. Ця трагічна ситуація внесла суттєві корективи і в судову практику визначення місця проживання дитини та участі кожного з батьків у її вихованні та утриманні.

Місце проживання дитини

Стаття 160 Сімейного кодексу України (далі – Сімейний кодекс) передбачає, що місце проживання дитини визначають так:

• якщо дитині менше 10 років – за згодою батьків;
• якщо дитині 10 і більше років – за спільною згодою батьків та самої дитини;
• якщо дитині 14 і більше років – нею самостійно.

Якщо ж батьки дитини, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо місця проживання малолітньої дитини, спір між ними може вирішувати орган опіки та піклування або в судовому порядку. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруть до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Зокрема, у постанові від 02.05.2024 р. у справі № 335/12058/21 КЦС ВС зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків має бути справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найкращих інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

ЄСПЛ у тлумаченні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначив, що батьки не мають права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров’ю чи розвитку дитини. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і насамперед мають бути визначені та враховані інтереси дитини,зважаючи на об’єктивні обставини спору, а вже тільки потім – права батьків.

Визначення місця проживання дитини під час війни

На жаль, війна внесла свої корективи до питання визначення місця проживання дитини українськими судами. Для забезпечення принципу найкращих інтересів дитини суди досить активно почали брати до уваги фактор безпеки дитини під час вирішення спорів між батьками.

Вирішуючи спір про місце проживання дитини, у постанові від 09.02.2023 р. у справі № 753/572/20 КЦС ВС наголосив на тому, що в умовах воєнного стану в Україні дитині безпечніше залишатися з матір’ю в Румунії. Суд зазначив, що забезпечення розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі без негативного впливу відповідає найкращим інтересам дитини.

Подібна позиція простежується і в постанові КЦС ВС від 14.06.2023 р. у справі № 760/31518/21, де суд визнав, що внаслідок загрози життю та здоров’ю дитини через масові ракетні обстріли дитині безпечніше залишатися з матір’ю у Франції, де вони отримали тимчасовий захист.

У справі № 638/4539/22 КЦС ВС узяв до уваги бажання дитини жити з батьком, який наразі виконує військовий обов’язок, та тимчасово проживати зі своєю бабусею по лінії батька за кордоном. Суд зазначив, що не може не врахувати думку дитини під час вирішення спору і всупереч волі дитини визначити її постійне місце проживання з матір’ю, з огляду на те, що наразі дитина перебуває в благополучній атмосфері у родині своєї бабусі, повноцінно розвивається та не зазнає негативного впливу в умовах війни. Окрім того, КЦС ВС наголосив, що першочергову увагу має бути приділено не інтересам батьків, а саме інтересам дитини.

Сама собою обставина проживання дитини за кордоном не впливає на вирішення судами спору про визначення місця її проживання, проте в період дії воєнного стану сформувався сталий підхід щодо вирішення цього питання. У разі проживання дитини за кордоном суди здебільшого, якщо немає інших істотних обставин, що впливають на вирішення спору, стають на бік того з батьків, хто перебуває за кордоном.

Порядок участі батьків у вихованні дитини

Варто пам’ятати, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Стаття 157 Сімейного кодексу встановлює обов’язок для того із батьків, хто проживає окремо від дитини, брати участь у її вихованні. Інший з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Якщо ж батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначають орган опіки та піклування або суд зважаючи на інтереси дитини.

Суд може встановити порядок залучення одного з батьків до виховання дитини, визначивши періодичність та форми побачень (регулярні зустрічі, спільний відпочинок, відвідування дитиною місця проживання батька/матері тощо), а також місце і час їхнього спілкування. За певних обставин, керуючись інтересами дитини, суд може вимагати присутності третьої особи під час побачень одного з батьків з дитиною.

У цьому контексті досить цікавою є справа № 381/1881/21, що розглядав КЦС ВС, у якій батько фактично був позбавлений можливості брати участь у вихованні малолітньої доньки. Перебування доньки за кордоном та відсутність можливості, у тому числі з допомогою телефону та відеозв’язку, спілкуватися з нею через перешкоджання матері стали вагомими аргументами задля відновлення порушених прав батька.

У постанові від 10.04.2024 р. КЦС ВС зазначив, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей із батьком. Для забезпечення реалізації прав батька на виховання та спілкування з дитиною, яка тимчасово перебуває за кордоном, збереження родинних зв’язків та керуючись інтересами дитини, суд вирішив змінити рішення нижчих інстанцій та зобов’язав матір забезпечити спілкування батька з донькою через телефонний та відеозв’язок під час її перебування за кордоном.

Порядок та способи утримання дитини батьками

Батьки можуть самостійно визначити розмір та умови сплати аліментів на дитину тим із батьків, який проживатиме окремо, у договорі про сплату аліментів на дитину. Сімейний кодекс вимагає, щоб такий договір було укладено в письмовій формі та нотаріально посвідчено. Крім того, батьки можуть домовитися про ці умови і попросити суд затвердити їх під час процесу розлучення. У таких випадках українські суди зазвичай задовольняють спільну пропозицію батьків.

Проте в разі виникнення спору під час визначення розміру аліментів суд ураховує:

• стан здоров’я та матеріальне становище дитини;
• стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів;
• наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, доньки, сина;
• наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів тощо;
• доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платник аліментів не довів джерело походження коштів;
• інші обставини, що мають істотне значення.

Загалом передбачено, що батьки повинні ділити витрати на дитину порівну. Однак, зважаючи на фінансові умови кожного з батьків, суди залишають за собою право на власний розсуд змінювати цей розподіл і визначати, що один із батьків має сплачувати більшу частку на утримання дитини через більш сприятливе матеріальне становище.

Cтаття 182 Сімейного кодексу встановлює, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Поряд із тим розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Cуд може присудити аліменти на дитину у частці від доходу одного з батьків або у фіксованій грошовій сумі на вимогу того з батьків, із ким проживає дитина. Водночас суд не обмежується розміром доходу платника аліментів у разі встановлення наявності в нього витрат, що перевищують його дохід, і щодо яких такий платник аліментів не довів джерело походження коштів для їх оплати.

Підсумовуючи, українське законодавство та судова практика керуються принципом забезпечення найкращих інтересів дитини під час вирішення питань, пов’язаних із визначенням її місця проживання, порядку участі батьків у її вихованні та утриманні. Цей принцип набув особливої ваги в умовах воєнного стану, коли пріоритетом стала безпека дитини. Суди, виносячи рішення у таких справах, також ураховують сталі соціальні зв’язки дитини, її психологічний стан, думку та побажання у відповідному віці. Водночас забезпечується право обох батьків на участь у вихованні дитини, навіть за умови її тимчасового перебування за кордоном. Визначаючи розмір аліментів, суди виходять із потреб повноцінного розвитку дитини з огляду на матеріальні можливості кожного з батьків.