close

Новини

23 Лютого 2015

Brands Update. Лютий 2015 року

МЕДІА БРЕНДИ: Інспектор Фреймут не пройшла інспекцію Ревізора

Нещодавнім рішенням господарського суду у спорі між двома українськими телеканалами було сформовану важливу практику щодо захисту прав на медіа проекти (в даному випадку: реаліті-шоу, у якому ведуча здійснює перевірку якості надання послуг закладами сфери обслуговування: готелі, ресторани). Рішенням фактично дано критерії захисту авторських прав на медіа-проект, а також вказано критерії, за якими ідеї та концепції медіа проектів (не захищаються авторським правом) можливо відрізняти від використання форми твору (його елементів), права на який належать іншій особі.

Позивач стверджував, що він є власником виключних майнових авторських прав на аудіовізуальний твір «Ревізор» («Аудіовізуальний твір») та літературний твір «Типовий сценарій телевізійної передачі «Ревізор» («Типовий сценарій»). Протягом вересня 2014 р. Відповідач здійснював трансляцію телевізійної програми з назвою «Інспектор Фреймут» використовуючи ту ж ідею шоу. Ведучою телевізійних програм «Ревізор» та «Інспектор Фреймут» фактично була одна і та ж телеведуча (пані Фреймут Ольга).

Позивач стверджував, що передачу «Інспектор Фреймут» створено шляхом незаконної переробки Аудіовізуального твору та Типового сценарію, а відтак порушує його майнові авторські права. Позивач також надав суду перелік частин творів, використаних при створені передачі «Інспектор Фреймут».

Відповідач з вказаними доводами не погодився, пояснив, що ідея використана в програмі «Ревізор» не є новою в світі, більше того будь-які ідеї, концепції не є предметом правової охорони авторським правом. Також Відповідач стверджував, що телевізійна програма не може бути похідним твором по відношенню до Аудіовізуального твору і Типового сценарію.

У справі була призначена судова експертиза, в ході якої випуски програми «Ревізор» та Типовий сценарій порівнювались із випусками програми «Інспектор Фреймут». Провівши порівняльний аналіз, експерт прийшов до висновку, що у програмі «Інспектор Фреймут» використано ряд елементів форми програми «Ревізор» які є самостійними та охороняються авторським правом (образ ведучої, характер перевірки, перебіг сюжетних дій обох передач, структура передачі, критерії перевірки закладів, фінальний результат перевірки закладів). Також суд вказав, що елементами літературного художнього твору, що охороняються авторським правом є елементи його внутрішньої форми (композиція твору, його структура, художні образи), а також зовнішньої форми (мова, словарний склад, стиль мовлення, тощо).

З урахуванням висновку експерта суд задовольнив вимоги Позивача, фактично заборонивши подальшу трансляцію телевізійної передачі «Інспектор Фреймут». З Відповідача також стягнено компенсацію на користь Позивача за порушення авторських прав в розмірі близько 1 млн. грн.

Наслідки

Вказаним рішенням фактично визначається перелік та підхід до оформлення документів, які дають можливість подальшого захисту майнових авторських прав на медіа-проекти (зокрема у випадках переходу відомих ведучих відомих телепередач з одного телеканалу на інший). Окрім того, визначені у судовому рішенні критерії за якими ідеї та концепції можливо відрізняти від використання форми твору (його елементів) можуть однозначно мати вплив на подальшу судову практику в аналогічних спорах.

ФРАНЧАЙЗИНГ: Дерегуляція франчайзингу в Україні

12 лютого Парламент прийняв Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)”. Вказаним Законом, крім іншого, виключаються з Цивільного та Господарського кодексів України положення, згідно з якими з січня 2004 року вимагалась державна реєстрація договорів комерційної концесії (франчайзингу).

Необхідність такої реєстрації була предметом багаторічної дискусії та причиною формування неоднозначної судової практики, а відповідний Порядок державної реєстрації договорів комерційної концесії (субконцесії) було прийнято Міністерством юстиції України лише в кінці 2014 року. В рамках дерегуляції здійснення підприємницької діяльності вказаним Законом було виключено із законодавства положення, відповідно до яких вимагалась реєстрація договорів комерційної концесії (франчайзингу).

Закон вступить в силу після його підписання Президентом та офіційного опублікування.

ТОРГОВЕЛЬНІ МАРКИ: Неформальний підхід суду до питань реєстрації торгових марок дистриб’ютором

У січні 2015 р. Вищий господарський суд України (“ВГСУ”) прийняв рішення у спорі між іноземним ізраїльською компанією – виробником (“Виробник”) та його українським дистриб’ютором (“Дистриб’ютор”), який зареєстрував торгові марки виробника на своє ім’я та згодом передав прав на них кіпрській компанії. ВГСУ не погодився з формальним підходом судів нижчих інстанцій щодо правомірності такої реєстрації торговельних марок дистриб’ютором, а також подальшої передачі прав на них без згоди Виробника і вказав на необхідність дослідження всієї сукупності обставин.

Обставини справи

За умовами дистриб’юторського договору (“Договір”) між Виробником та Дистриб’ютором Виробник повинен визнаватися єдиним власником кожного окремого і всіх торговельних марок щодо продукції, а Дистриб’ютор зобов’язався володіти правом офіційно реєструвати торговельні марки на розсуд Виробника. Пізніше між Виробником та Дистриб’ютором був укладений Додаток до Договору, у якому, крім іншого, було зазначено, що (і) Виробник надає Дистриб’ютору дозвіл зареєструвати належні йому торгові марки на своє ім’я і останній підтверджує, що всі права інтелектуальної власності, включаючи і право реєструвати торговельні марки, є виключною власністю Виробника; та   що (іі) реєстрація торговельних марок Дистриб’ютором повинна здійснюватися за дорученням Виробника.

Дистриб’ютором було зареєстровано торговельні марки, права на які було згодом передано кіпрській компанії.

Виробник звернувся з позовом до суду вимагаючи визнати недійсними реєстрації торговельних марок на подальшу передачу прав на них. Виробник стверджував, що Дистриб’ютор не отримував повноважень розпоряджатися торговими марками на власний розсуд та неправомірно передав їх кіпрській компанії. Окрім того, Виробник наполягав на тому, що відповідні торгові марки є такими, що можуть ввести в оману стосовно виробника, а також видані внаслідок подання заяви з порушенням прав інших осіб. Відповідач, у свою чергу, стверджував, що правомірно зареєстрував торгові марки на своє ім’я та передав їх новому власнику.

Суди першої та апеляційної інстанції відмовили Виробнику у задоволенні його вимог, стверджуючи що відповідно до положення ст. 6septies Паризької Конвенції Виробник надав згоду на таку реєстрацію, а, відповідно, його права не порушено.

Не погоджуючись з висновками судів нижчих інстанцій, ВГСУ відзначив, що суди не повинні були обмежитись формальним посиланням на наданий Виробником дозвіл для реєстрації торгових марок від імені останнього, а дослідити усю сукупність пов’язаних з цим обставин. Зокрема суди повинні були дійти кінцевого висновку про те, чи дійсно питання реєстрації спірних об’єктів інтелектуальної власності в Україні від імені Відповідача було узгоджене сторонами, тобто чи дійсно є підстави вважати, що Позивач дав Відповідачу дозвіл на таку реєстрацію та чи дійсно Відповідач мав у подальшому правову можливість передати майнові права стосовно спірних марок іншій особі.

Справу було передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Наслідки

Очікується, що остаточне рішення по справі дасть більш чітке розуміння критеріїв того, що можливо вважати «згодою» в розумінні ст. 6septies Паризької Конвенції. Однак висновком, який можливо зробити вже сьогодні, є те, що так звані catchall положення договору у Західному стилі можуть нести значні ризики для правовласників. Можна стверджувати, що забезпечення максимального самостійного юридичного контролю за портфелем інтелектуальної власності поки що не має собі альтернативи.

КОНТРАФАКТ: Вирок для контрольної закупки

Вироком одного з місцевих судів було виправдано приватного підприємця («Підсудний»), який здійснював реалізацію пестицидів з використанням торгової марки «SYNGENTA», яка належить відому швейцарському виробнику продукції для захисту рослин, чим завдав шкоди останньому. Вказаний вирок є доволі показовим щодо важливості належного збору і формування доказів для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за реалізацію контрафакту і незаконне використання торговельної марки.

Обставини справи

В рамках відкритого кримінального провадження працівникам міліції стало відомо, що Підсудний здійснює реалізацію контрафактних пестицидів під торговельною маркою «SYNGENTA». На цій підставі працівниками міліції прийнято рішення про проведення контрольної закупки.

У відповідь на телефонне замовлення працівників міліції щодо придбання у Підсудного відповідної продукції Syngentaвін пообіцяв, що поцікавиться де її можливо придбати. В подальшому Підсудним вчинено дії щодо отримання контрафактної продукції Syngentaу невстановленого знайомого, перевезення та зберігання його в місці контрольної закупки з метою подальшого пропонування до продажу. Самого продажу продукції фактично не було здійснено, оскільки під час контрольної закупки Підсудний відмовився здійснювати продаж. Причиною відмови стали підозри Підсудного щодо покупця.

Незважаючи на відмову у продажі, Підсудний був затриманий. В ході огляду автомобіля Підсудного було виявлено 25 каністер пестициду Syngentaз ознаками підробки. Факт підробки було підтверджено правовласником. Було також проведено експертизу об’єктів інтелектуальної власності, якою було підтверджено, що позначення «syngenta» нанесене на контрафакту продукцію та торговельна марка «SYNGENTA», що належить правовласнику є такими, що можна сплутати.

Підсудний свою вину в вчиненні злочину щодо незаконного використання торговельної марки Syngentaзаперечував. Зокрема, Підсудний стверджував, що (і) він ніколи до цього не займався реалізацією продукції Syngentaі працівники міліції спровокували його до вчинення злочину; (іі) під час отримання продукції від невстановленого знайомого останній йому не повідомляв, що така продукція є фальсифікованою; (ііі) докази вини Підсудного є недопустимими, оскільки було отримано з порушенням кримінального процесуального законодавства. Вказана у вироку легенда (пояснення) Підсудного щодо відсутності його вини (втрата контактної інформації особи, що продала йому контрафакт, відсутність інформації, що продукція є контрафактною) фактично не підтверджувалась жодними доказами. Окрім того, Підсудний стверджував, що проведена експертиза об’єктів інтелектуальної власності свідчить на його користь, оскільки фактично підтверджує, що Підсудний не мав змоги встановити, що товар є контрафактним.

Розглянувши справу та надані докази, суд погодився з усіма вказаним вище твердженнями Підсудного і прийняв виправдовувальний вирок щодо нього.

Висновки

Можливо говорити про те, що вказаним вироком фактично сформовано контрольний перелік доказів та дій, які необхідні для притягнення винних осіб до відповідальності за розповсюдження контрафакту:

(і) необхідність здійснення більш ретельної підготовки до збору доказів, а також більш тісної взаємодії правовласника з правоохоронними органами, зокрема підготовки ефективного плану дій щодо здійснення контрольної закупки.

(іі) Важливість виявлення всієї мережі контрафактного виробництва (її відповідної частини) в рамках контролю правоохоронними органами за вчиненням злочину (виробники, особи, що здійснюють перепродаж).

(ііі) Необхідність збору доказів, які підтверджують відсутність схиляння до вчинення злочину, а також про те, що Підсудний знав або міг знати про те, що товар є контрафактним.

За додатковою інформацією звертайтеся, будь ласка, до Олександра Падалки або Олега Климчука або пишіть нам на Brand-protection-team@sk.ua.

Фото- novy.tv1plus1.ua

Поділитися:

Далі Новини
Показати більше