close
МЕНЮ

Новини

4 Жовтня 2016

WTO Case Summary. Індія — сонячні батареї

ЗВІТ АПЕЛЯЦІЙНОГО ОРГАНУ СОТ

Спір «Індія– Сонячні батареї» стосується Національної місії з використання сонячної енергії імені Джавахарлала Неру («Національної місії»), розпочатої в Індії шість років тому. В рамках Національної місії індійський уряд купував електроенергію лише у виробників, що використовували для її генерації сонячні батареї та модулі індійського виробництва. На думку США, така вимога суперечить зобов’язанням Індії в рамках СОТ, через що й ініційовано даний спір.

ФАБУЛА

Основною метою Національної місії було сприяння «екологічно стійкому розвитку та вирішенню проблеми енергетичної безпеки Індії». Її прагматичне завдання – генерування сонячної енергії потужністю 100 000 мегават до 2022 року. У рамках Національної місії індійський уряд взяв зобов’язання купувати енергію від виробників сонячної енергії за стандартною ставкою, гарантованою строком на 25 років та продавати її підприємствам з обслуговування промислових компаній у сфері збуту для подальшого перепродажу кінцевим споживачам. При цьому виробники сонячної енергії повинні були використовувати певну частку національних сонячних батарей і модулів для генерування сонячної енергії.

США заявили, що така вимога індійського уряду порушує принцип національного режиму відповідно до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року («ГАТТ») та Угоди про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи («Угода ТРІМС»).

ВАЖЛИВІСТЬ РІШЕННЯ

У рамках даного спору Індія вперше в історії СОТ намагалася обстояти правомірність своїх дій, посилаючись на міжнародні зобов’язання у сфері зміни клімату (ст. ХХ(d) ГАТТ).

Також Індія вперше в рамках СОТ для обґрунтування порушень покладалась на ст. ХХ(j) ГАТТ – положення, що дозволяє вживати заходи, «суттєві для придбання чи розподілу товарів, кількість яких є недостатньою скрізь чи у певній місцевості». Це положення ГАТТ було запроваджене для вирішення проблеми дефіциту товарів після Другої світової війни. Однак, до сьогодні його так ніхто і не застосовував.

Як Група експертів, так і Апеляційний орган не підтримали спробу Індії виправдати свої обмежувальні заходи на підставі вищезазначених винятків. Органи СОТ дали звужене тлумачення ст. ХХ(j) та ст. ХХ(d) ГАТТ, що ставить під сумнів застосування членами СОТ цих винятків у майбутньому.

ПОРУШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РЕЖИМУ В РАМКАХ СТ. ІІІ:4 ГАТТ ТА УГОДИ ТРІМС

Відповідно до ст. ІІІ:4 ГАТТ держави-члени СОТ зобов’язуються надавати товарам, що походять з території будь-якої сторони «режим не менш сприятливий», ніж режим, який надається подібним національним товарам (принцип національного режиму).

Згідно зі ст. 2 Угоди ТРІМС державі-члену СОТ забороняється застосовувати будь-який захід, пов’язаний із торгівлею, що суперечить положенням ст. III ГАТТ, тобто такий, що порушує принцип національного режиму. Відповідно до Угоди ТРІМС до заходів, які суперечать принципу національного режиму, що передбачений ст. III:4 ГАТТ, відносять заходи, які є обов’язковими або впроваджуються згідно з національним законодавством і які вимагають купівлю або використання підприємством продукції національного походження.

Група експертів встановила: вимоги щодо використання виробниками електроенергії сонячних батарей та модулів виключно індійського виробництва як передумова для продажу її урядові є інвестиційними заходами, пов’язаними із торгівлею. Посилаючись на попередні справи, Група експертів зазначила, що якщо заходи передбачають вимоги щодо частки національних компонентів, вони також будуть «заходами, пов’язаними із торгівлею», оскільки такі вимоги сприяють використанню національних товарів, замість імпортованих, і, відповідно, впливають на торгівлю.|1|

Крім того, Група експертів зазначила, що вимога щодо частки національних компонентів є обов’язковою відповідно до індійського законодавства. Тому вона порушує зобов’язання Індії щодо надання імпортованим товарам національного режиму відповідно до ст. ІІІ:4 ГАТТ та Угоди ТРІМС. Індія погодилась з такими висновками Групи експертів і не оспорювала їх у апеляційній інстанції.

ВИНЯТКИ ЩОДО ДЕРЖАВНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ

Принцип національного режиму, окреслений вище, не застосовується до законів, правил чи вимог, що регулюють закупівлю товарів урядовими установами для урядових цілей.|2| Саме на цей виняток, передбачений ст. ІІІ:8 (а) ГАТТ, посилалась Індія для обґрунтування своїх вимог. Водночас США наголошували, що об’єктом закупівлі в даному випадку є енергія, а об’єктом дискримінації – сонячні батареї та модулі. Група експертів погодилась із цими міркуваннями США, вказавши, що виняток із принципу національного режиму, передбачений в ст. ІІІ:8(а) ГАТТ, не застосовується до вимог Індії у рамках Національної місії.

Такі висновки Групи експертів були повністю підтримані Апеляційним органом. Як вказано у звіті Апеляційного органу, для застосування ст. ІІІ:8 (а) ГАТТ, товар, що закуповується, повинен бути «подібним» або «в конкурентних відносинах» з товаром, що дискримінується. Проте, в даному випадку, уряд закуповував електроенергію, а дискримінував модулі та сонячні батареї, що виробляють електроенергію.

ВИНЯТКИ ЩОДО ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ЗМІНИ КЛІМАТУ

Якщо держава порушує положення ГАТТ, запровадивши заходи, що обмежують торгівлю, проте цього вимагають її інтереси, такі заходи можуть бути виправдані на підставі ст. XX ГАТТ.

Індія намагалась виправдати свої дискримінаційні заходи на підставі ст. ХХ(j)|3| та ст. ХХ(d)|4| ГАТТ. Зокрема, Індія заявляла, що сонячні батареї та модулі є товарами, «кількість яких є недостатньою скрізь чи у певній місцевості» у розумінні ст. ХХ(j) ГАТТ,у зв’язку із обмеженим виробництвом таких товарів у Індії. Група експертів встановила, що ст. ХХ(j) ГАТТпоширюється на випадки, коли товарів недостатньо для задоволення потреб певної географічної території чи ринку, тобто, коли попит перевищує пропозицію. При цьому, мова у даному випадку йде не про нестачу  товарів національного виробництва, а про нестачу товарів як таких. При цьому, необхідно звернути увагу на можливості імпорту задовольнити попит на певній території чи ринку. А саме – до уваги беруться всі джерела постачання товару, як внутрішні, так і зовнішні. Оскільки Індія не надала інформацію щодо дефіциту сонячних батарей та модулів «будь-якого походження», а лише національного виробництва, Група експертів встановила, що немає підстав для застосування ст. ХХ(j) ГАТТ.

Апеляційний орган підтвердив, що при застосуванні ст. ХХ(j) ГАТТ до уваги слід брати не тільки обсяги національного виробництва конкретного товару, але і доступність імпорту товару, можливі коливання ціни на відповідному ринку, купівельну спроможність іноземних і національних споживачів, місце іноземних та національних виробників на конкретному ринку, в тому числі, обсяги експорту товарів національними виробниками за кордон. Актуальність кожного з вищезазначених факторів залежить від кожного конкретного випадку. В цій справі Апеляційний орган погодився з Групою експертів у тому, що аналіз питання не можна обмежити доведенням наявності дефіциту національно вироблених товарів.

Другий виняток, на який посилалася Індія для обґрунтування порушень вимог СОТ, була ст. ХХ(d) ГАТТ. Індія доводила, що вимоги, запроваджені нею в рамках Національної місії, необхідні для дотримання національних та міжнародних зобов’язань щодо забезпечення екологічно сталого розвитку при вирішенні питань енергетичної безпеки Індії у розумінні ст. ХХ(d) ГАТТ.

Зокрема, Індія навела цілу низку національних та міжнародно-правових актів, серед яких Рамкова Конвенція ООН про зміну клімату, Декларація Ріо з навколишнього середовища та розвитку, Резолюція Генеральної Асамблеї ООН про затвердження принципів Декларації Ріо+20.

В рамках розгляду цього питання, як Група експертів, так і Апеляційний орган встановили, що ст. ХХ(d) ГАТТ може бути застосована, коли мова йде про дотримання законів та нормативних актів, які є частиною національного законодавства відповідної держави-члена СОТ. При цьому, було зазначено, що міжнародні договори можуть вважатися «законами чи нормативними актами» в розумінні ст. ХХ(d) ГАТТ, якщо вони наділені прямою дією.

Проаналізувавши національні акти, наведені Індією, Апеляційний орган зробив висновок, що деякі з них є «нормативними актами» в розумінні ст. ХХ(d) ГАТТ. Проте, норми цих актів не спрямовані на «забезпечення екологічно сталого розвитку…та виконання обов’язків щодо зміни клімату». Так само, оцінивши міжнародні інструменти, перераховані Індією, Апеляційний  орган зробив висновок, що жодний із них не має прямої дії в Індії та не є законом чи нормативним актом в розумінні ст. ХХ(d) ГАТТ.

При цьому, Апеляційний орган підкреслив, що навіть якщо конкретний правовий інструмент (внутрішній чи міжнародний) є частиною правової системи країни-члена СОТ, це не означає, що він апріорі підпадає під визначення закону або нормативного акту у розумінні ст. ХХ(d) ГАТТ. При здійсненні такого аналізу до уваги слід брати такі характеристики: (1) нормативність; (2) визначеність; (3) забезпечення виконання, в т. ч. у судовому порядку; (4) прийняття чи визнання компетентним органом державної влади; (5) форма і назва документа; (6) санкції, передбачені за невиконання відповідного правила.

Апеляційний орган, як і Група експертів, дійшов висновку, що жоден з перерахованих Індією інструментів, не відповідає цим вимогам, а тому –  не підпадає під визначення закону або правила у розумінні ст. ХХ(d) ГАТТ.

ВИСНОВКИ

Таким чином, Апеляційний орган підтримав висновки Групи експертів, встановивши, що вимоги щодо використання виробниками національних компонентів для сонячних батарей і модулів, як передумова для закупівлі електроенергії урядом, є порушенням принципу національного режиму відповідно до ст. ІІІ:4 ГАТТ та Угоди ТРІМС. При цьому, як Група експертів, так і Апеляційний орган, відхилили аргументи Індії щодо виправдання вищезазначеного порушення на основі ст. ІІІ:8(а) ГАТТ, а також ст. ХХ(j) та ст. ХХ(d) ГАТТ.

|1|Попередньо такий же висновок був зроблений Групою експертів у IndonesiaAutosта CanadaRenewable Energy/FeedIn Tariff Program.

|2|Для застосування винятку ст. ІІІ:8(а) ГАТТ необхідно дотриматися таких вимог: (i) заходи, що оспорюються – це «закони, правила чи вимоги, що регулюють закупівлю»; (ii) закупівля здійснюється «урядовими установами»; (iii) товари закуповуються для «урядових цілей»; (iv) товари закуповуються «не для комерційного перепродажу чи використання у виробництві товарів для комерційного продажу».

|3|Ст. ХХ(j) ГАТТ передбачає можливість застосування заходів, суттєвих для придбання чи розподілу товарів, кількість яких є недостатньою скрізь чи у певній місцевості, за умови, що будь-які такі заходи повинні бути сумісні з принципом, що всі сторони мають право на справедливу частку у міжнародному постачанні таких товарів, і що будь-які такі заходи, які є несумісними з іншими положенням ГАТТ, повинні бути зупинені як тільки умови, що призвели до них, зникнуть.

|4|Ст. ХХ(d) ГАТТ передбачає можливість застосування заходів, необхідних для забезпечення дотримання законів чи нормативних актів, які не протирічать положенням ГАТТ, включаючи закони та нормативні акти щодо митних процедур, монополій, які функціонують згідно з параграфом 4 Статті IIта Статті XVII, захисту патентів, торгових марок та авторських прав, а також попередження обманної практики.

Поділитися:

Далі Новини
Показати більше