close

Новини

Ключові контакти
6 Квітня 2020

Правові наслідки поширення коронавірусу COVID-19 для виконання договорів

У зв’язку з поширенням коронавірусу COVID-19 і введенням державних обмежень, обсяг яких змінюється залежно від прогресування ситуації, у багатьох компаній виникла проблема: що робити з виконанням своїх договірних зобов’язань та як реагувати на проблеми з виконанням договірних зобов’язань своїми контрагентами?

Для вирішення цієї проблеми ми проаналізували, яке значення має для договорів запровадження карантину та інших схожих режимів, які основні правові інструменти пропонує у таких випадках українське та іноземне право та що потрібно робити вже зараз, щоб ними скористатися. Окремо ми розглянули особливості застосування таких правових інструментів у різних індустріях.

1. Поняття «карантин», «надзвичайна ситуація» або «надзвичайний стан» відрізняються, проте мають спільний наслідок для виконання договорів

Карантин встановлюється та скасовується рішенням Кабінету Міністрів України (КМУ) на підставі Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». У рамках карантину КМУ може встановити «тимчасові обмеження прав фізичних та юридичних осіб та додаткові обов’язки на них», а також ввести заходи, які можуть призвести до обмеження або заборони роботи окремих суб’єктів господарювання.

На відміну від карантину, режим надзвичайної ситуації сам по собі не передбачає обмеження прав фізичних або юридичних осіб. По суті це спеціальний порядок взаємодії між державними органами, який вводиться КМУ або органами місцевого самоврядування на підставі Кодексу цивільного захисту України. В умовах надзвичайної ситуації зупинення (а) роботи підприємств, (б) виконання робіт та надання послуг суб’єктами господарювання можливе лише на підставі рішення адміністративного суду як санкції за недотримання вимог пожежної безпеки, нездійснення заходів щодо захисту персоналу тощо.

Режим надзвичайного стану вводиться указом Президента України, затвердженим Верховною Радою України відповідно до вимог Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану». Для бізнес-середовища цей режим може бути підставою для законного обмеження прав, а найбільші наслідки можуть мати такі заходи, як: заборона будівництва або розширення підприємств, а також зміна режиму роботи або їхньої виробничої діяльності, примусове відчуження або вилучення майна у приватних осіб. Тобто на відміну від режиму надзвичайної ситуації, під час дії надзвичайного стану держава законно може втручатися в діяльність приватних осіб всупереч їхній волі. Карантин є одним із заходів, які держава також може ввести в рамках режиму надзвичайного стану, а тому введення надзвичайного стану по суті може означати введення додаткових заходів до тих, які вже встановленні в рамках карантину.

Введення будь-якого із вищеперелічених режимів автоматично не звільняє сторону договору від необхідності належного виконання будь-якого договірного зобов’язання та прямо не впливає на виконуваність самого договору. Режим надзвичайного стану та карантин передбачають введення певних обмежувальних заходів. Тому суб’єкт господарювання має проаналізувати, як конкретний обмежувальний захід ускладнює виконання конкретного договору, і немає будь-якого значення, чи введений такий захід в межах карантину, чи в умовах надзвичайного стану.

2. Поточні регуляторні заходи в Україні у зв’язку із коронавірусом COVID-19

Україна вжила ряд заходів, спрямованих на протидію поширенню коронавірусу COVID-19 в межах встановленого карантину. Карантин в Україні було запроваджено Постановою КМУ від 11 березня 2020 року № 211 (зі змінами) (Постанова № 211) на період з 12 березня по 24 квітня 2020 року.

Ключові обмеження, що можуть вплинути на ведення бізнесу в Україні:

  • заборонено роботу суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення;
  • рекомендовано підприємствам, установам, організаціям забезпечити організацію позмінної роботи працівників, а за технічної можливості – також роботи в режимі реального часу через Інтернет.

Виключеннями зі встановлених обмежень (тобто кому дозволено здійснювати діяльність, навіть приймаючи відвідувачів) є діяльність з:

  • торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, ветеринарними препаратами, кормами, пестицидами та агрохімікатами, насінням і садивним матеріалом, засобами зв’язку за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів;
  • провадження банківської та страхової діяльності, а також медичної практики, ветеринарної практики, діяльності автозаправних комплексів, діяльності з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, технічного обслуговування реєстраторів розрахункових операцій, діяльності з ремонту комп’ютерів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, об’єктів поштового зв’язку за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів;
  • торговельної діяльності та діяльності з надання послуг громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів.

Важливо, що суб’єкти господарювання приймають рішення про переведення працівників на віддалену роботу для підприємств, які не підпадають під дію карантину, на власний комерційний ризик. А таке рішення саме по собі не звільняє їх від виконання своїх договірних зобов’язань.

До того ж Постановою КМУ від 25 березня 2020 року № 388-р було встановлено режим надзвичайної ситуації на всій території України до 24 квітня 2020 року. Постанова вказує на загальний обов’язок підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності «здійснити заходи у межах та обсягах, що необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації», проте жодних обмежень введено не було.

30 березня 2020 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX (Закон № 540-ІХ).

Закон № 540-ІХ запроваджує низку пов’язаних із з коронавірусом COVID-19 заходів, які матимуть прямий вплив на бізнес:

  • «заморожує» перебіг позовної давності, тобто відтерміновує присічний строк, коли можна звернутися до суду у зв’язку з порушенням договірних зобов’язань іншою стороною, на строк дії карантину, тобто до 24 квітня 2020 року;
  • передбачає можливість звільнення орендарів від плати за користування майном на строк дії карантину, встановленого Постановою №211, тобто з 12 березня 2020 року по 24 квітня 2020 року, у випадку неможливості користування таким майном;
  • забороняє підвищення процентної ставки за кредитними договорами на строк дії карантину, тобто до 24 квітня 2020 року;
  • вносить зміни щодо режиму митного, податкового та трудового регулювання діяльності підприємств.

Важливо, що у випадку продовження строку дії карантину шляхом внесення змін до Постанови № 211 вищеперелічені заходи в Законі № 540-ІХ також будуть продовжені.

3. Правові інструменти на допомогу

Основними правовими інструментами, які за певних умов застосувуються до більшості договірних зобов’язань, є форс-мажор, припинення зобов’язання у зв’язку з неможливістю його виконання, а також зміна або розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин. Нижче ми розглядаємо особливості кожного із них.

Форс-мажор – це підстава для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо виконати договірне зобов’язання неможливо через обставини непереборної сили. Перелік таких обставин потрібно шукати в договорі або ж за відсутності регулювання цього питання в договорі – у законодавстві.

Варто зазначити, що, зокрема, англійське право допускає застосування форс-мажору лише в тому випадку, якщо сторони передбачили таку можливість у договорі, адже загальних правових норм щодо форс-мажору як таких не існує. Однак відповідно до українського права (стаття 617 Цивільного кодексу України та стаття 218 Господарського кодексу України), як і права багатьох європейських країн, на форс-мажор можна посилатися, навіть якщо у договорі немає згадки про нього, за умови дотримання законодавчих умов.

В українському праві законодавчий перелік таких обставин невичерпний та узагальнений в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні». Для спрощення доведення таких обставин цей законодавчий перелік нещодавно був доповнений посиланням на «карантин». Проте якщо з часом буде запроваджений надзвичайний стан або будуть введені інші обмеження, які прямо не вказані у законодавчому переліку, на них також за певних умов можна буде посилатися як на форс-мажорні обставини.

Форс-мажор як такий не існує абстрактно, тобто не можна сказати, що через проголошення карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо) сторони договору автоматично звільняються від виконання усіх своїх договірних зобов’язань. За загальним правилом, форс-мажор можна встановити лише стосовно конкретного зобов’язання, довівши, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання договору.

Що ж означає звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання у зв’язку з форс-мажором? Відповідь така, що на час існування форс-мажорних обставин до особи, яка не може виконати зобов’язання, не застосовуються договірні та передбачені законом види відповідальності, а саме: збитки та неустойка. Тобто, саме по собі зобов’язання не зникає, а перебуває у «замороженому» стані – воно не виконується, і боржник не несе за це відповідальність. Як тільки форс-мажорна обставина зникає, зобов’язання «розморожується», і боржник повинен його належним чином виконати, а у разі невиконання – понести відповідальність. Важливо, що форс-мажор як причина прострочення оплати не звільняє боржника від нарахування індексу інфляції та трьох процентів річних на суму боргу за період прострочення. Також неможливість здійснення оплати грошей у зв’язку з форс-мажором буде мати місце лише у виняткових випадках – наприклад, якщо взагалі не буде функціонувати банківська система або будуть введені законодавчі заборони на проведення платежів.

Окремо потрібно звернути увагу на ряд формальностей, які потрібно здійснити, щоб «заморозити» свою відповідальність на підставі форс-мажору. Перш за все, варто зафіксувати факт неможливості виконання зобов’язання на рівні компанії (внутрішній наказ, розпорядження), повідомити свого контрагента про неможливість виконання зобов’язання, зібрати докази неможливості виконання зобов’язання, отримати сертифікат про форс-мажорні обставини у Торгово-промисловій палаті України. Договором можуть бути передбачені й інші необхідні дії. Детальніше про це – нижче.

На практиці застосування концепції форс-мажору виглядатиме таким чином. Наприклад, за договором купівлі-продажу українська компанія зобов’язана здійснити для свого іноземного контрагента поставку захисних медичних масок, які вироблені або зберігаються на території України, у конкретний день. У разі прострочення поставки компанія має сплатити штрафні санкції за кожний день прострочення. На сьогодні діє заборона на експорт захисних медичних масок у зв’язку з запровадженням карантину. Оскільки це – обставина непереборної сили, що унеможливлює виконання зобов’язання, компанія може здійснити описані вище дії і не поставляти захисні маски своєму контрагенту. Водночас штрафні санкції не нараховуватимуться, оскільки зобов’язання з поставки буде «заморожено». Щойно експорт захисних медичних масок буде дозволений, зобов’язання з поставки буде «розморожено», і компанія буде зобов’язана поставити ці маски своєму контрагенту. Якщо ж компанія вважає, що в майбутньому вона взагалі не зможе виконати це зобов’язання або виконання такого зобов’язання буде для неї економічно невігідним, варто розглянути інші правові інструменти, описані нижче.

Припинення зобов’язання у зв’язку з неможливістю його виконання є ще одним правовим інструментом, який може допомогти компаніям у часи поширення коронавірусу COVID-19. Основними умовами для застосування цього інструменту відповідно до українського права (стаття 607 Цивільного кодексу України та стаття 205 Господарського кодексу України) є: 1) зобов’язання є негрошовим, 2) його неможливо виконати, 3) відсутня вина обох сторін у виникненні обставин неможливості виконання, 4) сторона, яка не може виконати зобов’язання, повинна негайно повідомити про це іншу сторону, щоб вона могла здійснити заходи, необхідні для мінімізації шкоди.

Англійським аналогом такого інструменту є фрустрація (frustration), яка, на відміну від форс-мажору, може застосовуватися і без відповідної про це вказівки у договорі. У цьому разі договір може бути визнано припиненим у зв’язку з тим, що через непередбачувану обставину було «знищено» мету, заради якої був укладений договір.

У ситуації з пандемією COVID-19 такий інструмент має доволі обмежене застосування, адже зараз державні обмежувальні заходи мають тимчасовий характер, а тому важко довести повне, а не тимчасове зникнення можливості виконати зобов’язання. Проте якщо, наприклад, в рамках надзвичайного стану у компанії буде примусово відчужено певне майно, яке вона має передати іншій стороні або з допомогою якого вона має здійснити дії для виконання зобов’язання, то ця обставина за певних умов може стати підставою для припинення зобов’язання у зв’язку з неможливістю його виконання.

У результаті припинення зобов’язання за загальним правилом сторона, яка не може виконати зобов’язання, повинна повернути своєму контрагенту усе, що вона від нього отримала.

Якщо ж важко довести неможливість виконання зобов’язання, проте з практичної точки зору для компанії таке виконання стало дуже проблематичним або економічно невигідним, тоді варто розглянути наступний правовий інструмент.

Зміна або розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин – це більш «демократичний» правовий інструмент, адже для його застосування не потрібно доводити повну неможливість виконання зобов’язання. Достатньо довести, що, незважаючи на можливість виконання зобов’язання, обставини змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Інакше кажучи, подальше виконання договору стало суттєво невигідним для однієї зі сторін.

На сьогодні у зв’язку з поширенням коронавірусу COVID-19 частина договорів стала економічно невигідною для компаній взагалі або тимчасово. Тому можна спробувати внести зміни до таких договорів шляхом переговорів. Особливо це стосується незначних змін до договору, які компанії цілком вірогідно будуть готові обговорювати.

Якщо ж шляхом переговорів не вдасться домовитися, є можливість звернутися до суду з вимогою про розірвання договору. Для цього відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України потрібно довести одночасно такі умови:

  • в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
  • зміна обставин зумовлена причинами, які сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
  • виконання договору порушило би співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило би заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
  • із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Якщо зазначені чотири умови доведено, то суд може розірвати договір, а у виняткових випадках (якщо розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом) суд також може змінити умови договору.

У праві багатьох європейських країн є схожа конструкція – ускладнене виконання (hardship), – яка може стати підставою для зміни або припинення зобов’язання. Хоча у деяких правових системах, наприклад, у Бельгії та Англії ускладнене виконання розглядається як звичайний бізнес-ризик, а тому жодним чином не впливає на зобов’язання.

4. Інші договірні положення, які можуть стати в нагоді у зв’язку із неможливістю виконання зобов’язань через поширення коронавірусу COVID-19

Окрім положення про форс-мажор, договір може містити інші положення, які можуть стати в нагоді у випадку виникнення складнощів у виконанні або неможливості виконання у зв’язку з введеними обмежувальними заходами.

  • Застереження щодо коригування цін. Деякі договори можуть містити положення про можливість зміни ціни товару або послуг після укладення договору. Наприклад, у випадку довгострокових або рамкових договорів здійсненню кожної окремої поставки передує оформлення специфікації товару, а тому на практиці такі договори детально описують окремі умови, які впливають на остаточну ціну. Наприклад, в договорі може бути прямо вказано, що у випадку збільшення собівартості товару через підвищення ціни на сировину або подорожчання робочої сили сторона може ініціювати перегляд ціни. Досить поширеною практикою є встановлення обов’язкового періодичного перегляду цін (наприклад, раз на півроку тощо).
  • Застереження про законодавчі зміни. Деякі довгострокові договори можуть містити застереження про «зміну закону», яке дає право стороні розірвати або змінити договір, якщо внаслідок законодавчих змін виконання договору для сторони стає неможливим.
  • Застереження про обмеження або виключення відповідальності. В окремих випадках сторони можуть прямо передбачити в договорі, що сторона не може посилатися на обставини непереборної сили як підставу для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання. До того ж саме положення про форс-мажор може прямо вказувати, що настання обставини непереборної сили не буде звільняти сторону від виконання грошового зобов’язання (тобто пропри форс-мажор сторона звільнятиметься від відповідальності за непоставку товару, проте не від обов’язку оплатити товар, сплатити неустойку тощо).

5. Документування

З огляду на те, що хоч описані вище правові інструменти й мають різні правові наслідки та різну мету, усі вони можуть за певних умов бути застосовані до зобов’язань, які невигідно або неможливо виконати у зв’язку з поширенням коронавірусу COVID-19 та запровадженням відповідних державних заходів. До того ж цілком можливо, що компаніям доведеться покладатися спочатку на форс-мажор, тим самим «заморозивши» свої зобов’язання, потім намагатися змінити договір у зв’язку з істотною зміною обставин, а потім – припинити його через неможливість виконання.

Тому варто максимально ретельно здійснити документування обставин, які пов’язані з виконанням договору, аби бути достатньо підготовленим до різного розвитку подій.

По-перше, варто зафіксувати неможливість виконання або проблеми з виконанням зобов’язань на рівні компанії. Для цього можна видати внутрішній наказ чи розпорядження, яким встановлюватимуться відповідні факти (наприклад, призупинення поставок, виробництва товарів тощо). До того ж для певних обставин непереборної сили (наприклад, згідно з українським правом – факти втрати матеріальних цінностей, пожежі) законодавство встановлює перелік доказів на їхнє підтвердження. Тому важливо перевірити такі вимоги стосовного конкректного зобов’язання.

По-друге, потрібно правильно налаштувати комунікацію з контрагентами, повідомляючи їм про проблеми з виконанням зобов’язань. В окремих випадках повідомлення контрагента є обов’язковою умовою (наприклад, для припинення зобов’язання через неможливість його виконання), проте на практиці подібні повідомлення контрагента є завжди бажаними, оскільки це може допомогти контрагенту мінімізувати його збитки. Крім здійснення самого повідомлення, важливо також задокументувати факт його відправлення контрагенту, зберігши докази поштового відправлення (опис вкладення та повідомлення про вручення) та електронну переписку.

По-третє, рекомендовано збирати всі докази неможливості або проблематичності виконання зобов’язання. Зокрема, можуть стати в нагоді такі докази: рішення державних органів та органів місцевого самоврядування, медійні повідомлення, письмові свідчення від працівників, постачальників, інших контрагентів тощо.

По-четверте, для встановлення факту форс-мажору можна звернутися до Торгово-промислової палати України для отримання свідоцтва про форс-мажорні обставини або якщо це вимагається умовами договору, таке звернення буде обов’язковим. Для цього знадобиться увесь пакет наявних доказів неможливості виконання конкретного зобов’язання. Водночас саме по собі свідоцтво не є стовідсотковим доказом, і є випадки, коли суди як відмовлялись встановити факт форс-мажору, незважаючи на подачу відповідного свідоцтва, так і встановлювали факт форс-мажору без подачі таких свідоцтв. Однак на практиці все ж краще мати таке свідоцтво.

До того ж важливо вивчити положення конкретного договору та вчиняти усі необхідні дії для того, щоб успішно відстояти свої права у зв’язку з проблемами, пов’язаними з виконанням договору.

6. Загальні поради

У випадку, якщо ви або ваш контрагент опинилися в ситуації, коли виконання договору під загрозою через будь-які обмежувальні заходи, вам можуть стати в нагоді наступні рекомендації:

  • провести аудит своїх договорів та визначити, виконання яких договорів може бути утрудненим або неможливим через введені обмежувальні заходи. Варто також оцінити ризик того, чи таке виконання може бути утрудненим або неможливим і для ваших контрагентів;
  • по договорах, в яких виконання буде утрудненим або неможливим, проаналізувати їхні умови, строки виконання зобов’язань та розподіл ризиків. Визначити конкретну причину невиконання і наскільки вона є надзвичайною. Це допоможе визначити, застосування якого правового інструменту якнайкраще відповідатиме конкретному договірному зобов’язанню (форс-мажор, зміна, розірвання, припинення договору тощо);
  • якщо надійшло повідомлення про форс-мажор від контрагента, уважно вивчити надані підтверджуючі документи, обґрунтування та встановити, чи дотримано порядок повідомлення;
  • перевірити, який порядок вирішення спорів передбачено договорами (судовий або арбітражний), а також проаналізувати необхідність та ризики ініціювання судового/арбітражного процесу на даному етапі;
  • перевірити, які заходи здійснюються або можуть бути здійсненими для уникнення або принаймні зменшення впливу обмежувальних заходів на можливість продовжувати виконання договору. Кожну дію необхідно належним чином документувати, оскільки це дозволить вимагати зменшення збитків у випадку арбітражного або судового позову від контрагента;
  • комунікувати з контрагентом, а також забезпечити співпрацю юристів, бухгалтерів, профільних менеджерів для обрання економічно вигідної та юридично відповідної стратегії;
  • у випадку зміни умов договору за згодою сторін зафіксувати домовленості із контрагентом шляхом укладення додаткової угоди, обміну повідомленнями або офіційними листами;
  • при укладенні нових договорів врахувати поточну ситуацію, звернувши особливу увагу на положення про форс-мажор, зміну ціни, звільнення від відповідальності, вирішення спорів. Варто зазначити, що якщо на момент укладення договору сторонам відомо про конкретні обставини, які ускладнюють або унеможливлюють виконання договору, то в майбутньому такі обставини не можуть стати підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання, зміни або розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин.

7. Особливості індустрій

Оренда та нерухомість

У зв’язку з поширенням коронавірусу COVID-19 більшість орендарів нерухомого майна комерційного призначення, діяльність яких підпадає під заборону у період та на строк дії карантину, можуть користуватися орендованими приміщеннями обмежено або зовсім не можуть ними користуватися.

У таких випадках законодавство надає орендарям право вимагати зменшення орендної плати або взагалі звільняє їх від орендної плати, а також надає можливість ініціювати розірвання договору.

Право орендаря вимагати зменшення або звільнення від орендної плати може виникнути на таких підставах:

  • можливість користування приміщенням істотно зменшилася – якщо через обставини, за які не відповідає орендар, можливість користування орендованим приміщенням істотно зменшилася, він має право вимагати зменшення орендної плати (стаття 762(4) Цивільного кодексу України);
  • змінилися передбачені договором умови господарювання – якщо через обставини, за які не відповідає орендар, змінилися передбачені договором умови господарювання, орендар має право вимагати зменшення орендної плати (стаття 286(2) Господарського кодексу України);
  • у період карантину орендоване приміщення не могло бути використане – якщо через обставини, за які не відповідає орендар, приміщення не могло бути використане взагалі, орендар звільняється від орендної плати за весь час такого простою (стаття 762(6) Цивільного кодексу України).

Також слід звернути увагу на положення Закону № 540-ІХ, яким до Прикінцевих положень Цивільного кодексу України додано положення, відповідно до якого починаючи з 11 березня 2020 року та до кінця карантину орендатор може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до статті 762(6) Цивільного кодексу України. У зв’язку з цим нововведенням звертаємо увагу на два ключові аспекти:

  • орендар не звільняється від обов’язку оплатити комунальні платежі або маркетингові збори, якщо вказані витрати не включені в орендну плату за договором оренди;
  • закон № 540-ІХ і стаття 762(6) Цивільного кодексу України мають більш загальний характер та передбачають можливість звільнення від обов’язку сплачувати орендну плату повністю, тоді як форс-мажор лише звільняє від відповідальності за порушення зобов’зання.

Звертаючись до орендатора з відповідною вимогою, слід також мати на увазі, що у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)», не сплачується плата за землю протягом 2 місяців за період з 01 березня по 30 квітня 2020 року. Таким чином, враховуючи, що орендодавець звільнений від сплати податку на землю, орендар може нагадати орендодавцю про таку пільгу для посилення своєї переговорної позиції.

Слід також звернути увагу на рішення органів місцевого самоврядування, якими може бути рекомендовано орендодавцям майна зменшити суми орендної плати за майно, що передано в орендне використання, на період запровадження вимушених протиепідемічних заходів на відповідній території або звільнити орендарів від орендної плати.

Щодо оренди комунального майна, крім положень, передбачених законодавством, на які посилається Закон України «Про оренду державного та комунального майна», слід також мати на увазі локальні акти органів місцевого самоврядування, якими можуть надаватися пільги для деяких категорій підприємців протягом строку дії карантину. У разі, якщо такі пільги запроваджуються відповідним органом місцевого самоврядування, слід невідкладно звернутися до такого органу з повідомленням про неможливість/обмежену можливість використання об’єкту оренди у строки та в порядку, визначеними відповідним актом.

Наприкінці, що стосується розірвання договору оренди, слід зазначити, що така можливість не виникає автоматично у зв’язку з введенням карантину, який, як зазначалося вище, був включений до переліку форс-мажорних обставин. Однак сторони можуть ініціювати процедуру розірвання договору оренди у зв’язку з істотною зміною обставин, як детально описано в розділах вище.

Будівництво та підряд

Незважаючи на анонсовану реалізацію національного проєкту «Велике будівництво» з початку березня 2020 року, на будівельну галузь України також можуть вплинути обмеження та додаткові вимоги протягом карантину у зв’язку з поширенням коронавірусу COVID-19.

Постанова № 211, а також інші відповідні нормативно-правові акти наразі не встановлюють національну заборону будівництва і ремонту.

Слід мати на увазі, однак, що рішеннями органів місцевого самоврядування можуть бути встановлені додаткові обмеження щодо виконання будівельно-ремонтних робіт. Наприклад, рішенням міської постійно діючої комісії з питань техногенно екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій міста Чернівців від 20 березня 2020 року тимчасово заборонено виконання ремонтно-будівельних робіт на усіх будівельних об’єктах, розташованих на території міста, окрім ремонту доріг та інженерних мереж, робіт з ліквідації аварійних ситуацій, аварійно відновлювальних робіт та невідкладних робіт на об’єктах інфраструктури з 23 березня 2020 року.

Гравці будівельної галузі зараз можуть відчути тиск з багатьох напрямків, починаючи від проблем з поставкою будівельних матеріалів та обладнання, а також обмежень у переміщенні працівників, закінчуючи ризиком порушення санітарних норм та правил охорони праці на будівельному майданчику.

У цьому ракурсі можна виділити наступні загальні рекомендації для учасників будівельного сектору країни:

  • бути в курсі всіх прийнятих рішень на національному та місцевому рівні, а також анонсованих державними та місцевими органами планів на найближче та довгострокове майбутнє, які можуть стосуватися будівельної галузі – це дозволить підготуватися до відповідних змін та вчасно скорегувати плани щодо реалізації будівельних проєктів;
  • регулярно комунікувати з іншими учасниками проєкту, комерційними партнерами, постачальниками та інвесторами, та вчасно повідомляти їх про будь-які відхилення у графіку реалізації проєкту;
  • щоденно моніторити прогрес проєкту та детально документувати всі події, пов’язані з його реалізацією, особливо, якщо є ризик виникнення спорів з іншими сторонами проєкту в майбутньому;
  • слідкувати за можливими прогалинами або зривами в ланцюзі поставок (наприклад, у зв’язку з закриттям кордонів) та вчасно знаходити у разі потреби альтернативних постачальників матеріалів та обладнання;
  • співпрацювати з іншими договірними сторонами та проводити переговори у разі необхідності внесення змін в договір, в тому числі для справедливого розподілу ризиків щодо проєкту в існуючих умовах;
  • розглянути можливість укладення рамкового договору в разі залученння в проєкт кількох учасників (інвесторів, генпідрядника, декількох субпідрядників, постачальника, проєктанта тощо) для врегулювання питання розподілу між ними ризиків проєкту (у тому числі грошових);
  • приділяти особливу увагу безпеці праці, здоров’ю та добробуту працівників та слідкувати за всіма відповідними вимогами законодавства для їх оперативної імплементації;
  • не забувати про звичайні договірні зобов’язання, які можливо виконати навіть за умов обмежень, встановлених карантином (наприклад, подання звітів про хід виконання робіт підрядником); та, наостанок,
  • уважно проаналізувати умови договорів, які мають відношення до проєкту, у тому числі договорів підряду, субпідряду, поставки, фінансування, рамкових договорів тощо.

Для мінімізації ризиків при реалізації підрядних проєктів протягом строку дії карантину слід насамперед перевірити умови договорів підряду (субпідряду) для розуміння потенційних часових та грошових витрат, які можуть бути понесені сторонами у зв’язку з уповільненням або зупиненням будівельних робіт, взявши до уваги вимоги чинного законодавства.

Серед іншого, учасникам будівництва, рекомендовано особливо звернути увагу на такі моменти:

  • положення договору щодо форс-мажорних обставин;
  • можливість тимчасового зупинення робіт та розподілення ризиків між учасниками проєкту у зв’язку з таким зупиненням;
  • можливість продовження строків будівництва у зв’язку з обставинами форс-мажору, змін в законодавстві, затримок з отриманням дозволів, ліцензій тощо;
  • можливість розірвання контракту та наслідки такого розірвання;
  • особливості забезпечення робіт матеріально-технічними ресурсами;
  • положення щодо штрафів та збитків, а також підстав для звільнення сторін від їх виплати та компенсації;
  • особливості взаємодії та організації роботи замовника та генпідрядника з субпідрядниками;
  • вимоги щодо охорони праці на будівельних майданчиках на період карантину.

Поставка

Враховуючи те, що поширення коронавірусу COVID-19 відбувається у багатьох країнах світу, як наслідок стрімко знижується ділова та економічна активність, знижуються обсяги виробництва, введені однією країною обмеження можуть прямо або опосередковано впливати на виконання договорів із постачальниками, які знаходяться в іншій країні. На практиці, невиконання договорів поставки внаслідок COVID-19 може полягати в неможливості постачальника поставити товар в обумовленій кількості або вчасно.

Якщо сторона за договором поставки розуміє, що виконання договору є можливим, проте буде утрудненим, тоді наявні наступні варіанти дій:

  • внесення змін до договору поставки за згодою сторін щодо строків поставки, порядку розрахунків тощо;
  • отримання сертифікату щодо дії форс-мажорних обставин;
  • зміна або розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин (стаття 652 Цивільного кодексу України).

Якщо внаслідок введених регуляторних обмежень постачальник не може виконати зобов’язання за договором поставки, покупець має наступні способи захисту в умовах карантину:

  • право на одностороннє розірвання договору. Відповідно до статті 658-1 Цивільного кодексу України, сторони можуть обумовити розірвання договору купівлі-продажу вчиненням цією стороною певних дій або настанням певних обставин протягом визначеного строку або у визначений час. Наприклад, сторони можуть передбачити, що внаслідок непостачання товару протягом більш як 30 днів з моменту вимоги покупця останній набуває право розірвати договір в односторонньому порядку;
  • відмова від договору поставки (купівлі-продажу) у випадку непоставки вчасно або часткової поставки. Згідно зі статтями 665 та 666 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар або документи на нього покупець має право відмовитися від договору;
  • відмова від часткової поставки. Це право також передбачено статтею 670 Цивільного України у випадку, якщо постачальник взмозі поставити лише частину товару. Якщо покупцеві таке виконання не є вигідним, тоді останній може відмовитися від переданого товару та його оплати. В цьому разі постачальник матиме право провести повну поставку, і тоді покупець буде зобов’язаний її прийняти.

До того ж договори поставки (купівлі-продажу) часто підпадають під сферу регулювання Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу від 11 квітня 1980 року (Конвенція), яка застосовується до суб’єктів господарювання з країн, які приєдналися до Конвенції і прямо не виключили її застосування в контракті.

На практиці, регуляторні обмеження внаслідок коронавірусу COVID-19 можуть слугувати підставою для звільнення від відповідальності в порядку статті 79 Конвенції.

В розумінні статті 79 Конвенції сторона, яка посилається на обмеження запроваджені внаслідок коронавірусу COVID-19, повинна довести наступне:

  • невиконання є наслідком перешкоди, що була поза контролем сторони. Фактично мається на увазі конкретне регуляторне обмеження, введене актом органу влади. Наприклад, Постанова № 211;
  • нерозумно було очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору. Тобто сторона повинна продемонструвати, що виникнення обмеження було непередбачуваним на момент укладення договору, а сторона не могла знати про наявність або вірогідність прийняття такого обмеження;
  • нерозумно було очікувати уникнення або подолання цієї перешкоди або її наслідків. Сторона повинна довести, що вона не може запропонувати альтернативне виконання.

Передумовою для застосування статті 79 Конвенції є обов’язкове повідомлення невиконуючою стороною іншої сторони в “розумний строк”, який встановлюється в залежності від характеру відносин та типу продукції.

Наслідком застосування статті 79 Конвенції є звільнення сторони від відшкодування збитків за невиконання, але коли обмеження зникають, зобов’язання підлягає виконанню.

Дистрибуція

Для відносин дистрибуції характерною є наявність декількох взаємопов’язаних етапів руху товару за різними контрактами, а саме від постачальника (виробника) до продавця (оптового або роздрібного дистриб’ютора) та від дистриб’ютора до покупця (споживача).

Кожен із цих етапів руху товару здійснюється за визначеними сторонами договору умовами, а дистриб’ютор самостійний у відношеннях із споживачами, в тому числі у підготовці комерційних пропозицій, визначенні вартості продукції та розрахунку попередньої та кінцевої вартості замовлення. Наприклад, виробник товару здійснив його продаж на умовах FOB Incoterms, які не передбачають транспортних витрат, а дистриб’ютор цей товар продав споживачу на умовах DAP Incoterms, включивши в його вартість витрати на транспортування до вказаного пункту і організувавши його транспортування відразу від виробника до пункту призначення.

В умовах поширеня коронавірусу COVID-19 цілком закономірними є регуляторні обмеження щодо одного з учасників відносин дистрибуції. Наприклад, наказом Президента США приватна компанія General Motors була зобов’язана розпочати виробництво апаратів штучної вентиляції легенів та «пріоритезувати» виконання замовлень на цю продукцію над всіма іншими зобов’язаннями.

В свою чергу, такі заходи щодо одного учасника відносин дистрибуції можуть негативно вплинути або ж взагалі зупинити комерційні контракти на всіх інших етапах руху товару.

В цьому контексті для постачальників у відносинах дистрибуції застосовні ті ж самі рекомендації, що й за договором поставки.

Водночас в контексті відносин дистрибуції продавці за договорами поставки можуть також звільнятися від відповідальності за невиконання виробниками свого обов’язку в порядку статті 79 Конвенції, якщо:

  • сторона звільняється від відповідальності в порядку статті 79 Конвенції та доведе всі обставини, перелічені вище; та
  • виробник також звільнявся би від відповідальності, якби положення зазначеного пункту були застосовані до нього.

Важливі рекомендації для дистриб’юторів:

  • перевірити договори з постачальниками на предмет наявності положень щодо (і) форс-мажору, (іі) наслідків відмови постачальника передати товар або порушення договору щодо кількості товару; (ііі) порядку обміну повідомленнями між сторонами (тільки письмово або електронною поштою); (iv) положення щодо застосовного права та форуму для вирішення спорів; (v) внесення змін до договору;
  • обговорити зі своїми постачальниками наявність у них плану дій у випадку призупинення їхньої операційної діяльності;
  • перевірити наявність регуляторних обмежень щодо діяльності своїх споживачів (оптових або роздрібних продавців), з якими укладені контракти, щоб своєчасно та з готовністю відреагувати на можливу відмову останніх від прийняття товару або його оплати.

Поділитися:

Далі Новини
Показати більше