Оновлення законодавства про захист прав споживачів

6 Жовтня 2022 року за основу було прийнято законопроєкт № 6134 від 5 жовтня 2021 року[1] («Законопроєкт»), який може суттєво змінити законодавство про захист прав споживачів в Україні. Законопроєкт не просто вносить зміни в чинний Закон України «Про захист прав споживачів» («Чинний закон»), а фактично пропонує прийняти повністю нову його редакцію. У пояснювальній записці до Законопроєкту зазначається, що мета цієї законодавчої ініціативи – наближення національного законодавства до права Європейського Союзу, а принципів захисту прав споживачів в Україні – до принципів, практик та підходів Європейського Союзу.

Пояснювальна записка виділяє кілька сфер, що наразі мають прогалини в регулюванні та потребують регламентації: захист прав споживачів у сфері електронної комерції, дієві механізми при гарантійному обслуговуванні продукції та під час захисту від нечесної торговельної діяльності тощо.

Розширення понятійно-категоріального апарату

Насамперед ст. 1 Законопроєкту значно розширює понятійно-категоріальний апарат у порівнянні із Чинним законом, що, зокрема, викликано поширенням його дії на нові сфери відносин. Так, пропонується запровадити такі поняття: «електронний сервіс порівняння продукції (прайс-агрегатор)», «електронний торговельний майданчик (маркетплейс)», «суб’єкт електронної торгівлі», «цифрова послуга», «цифровий вміст», «споживча освіта та/або просвіта», «комерційна гарантія», «комерційна практика» тощо. Пропоновані підходи до визначення понять відповідають законодавству Європейського Союзу, зокрема, директивам, що регулюють електронну комерцію: Директиві № 2011/83/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 25 жовтня 2011 року та Директиві № 2019/771 Європейського Парламенту та Ради від 20 травня 2019 року.

Зміна сфери застосування

Відповідно до ст. 2 Законопроєкту, планується, аби нова редакція поширювала сферу дії і на відносини між продавцями та покупцями харчової продукції, що прямо виключено з-під обсягу застосування Чинного закону, якщо не зазначено інше. Крім того, Законопроєкт прямо зазначає правовідносини, на які його дія не поширюватиметься:

• перехід права власності на об’єкти, вилучені з цивільного обороту або обмежені в цивільному обороті відповідно до законодавства;
• правочин, який підлягає нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації відповідно до законодавства;
• правочин, який стосується грального бізнесу, у тому числі парі, тоталізатори та інші азартні ігри, або проведення лотерей;
• надання медичних та/або соціальних послуг;
• надання адміністративних послуг;
• будівництво нових будівель, значного переобладнання наявних будівель та оренди житлових приміщень;
• реалізації майна, на яке звернено стягнення.

Встановлення принципів захисту прав споживачів

Серед змін загального характеру, що пропонуються Законопроєктом, можна також назвати запровадження переліку принципів здійснення захисту прав споживачів у ст. 3. Хоча на перший погляд може здаватися, що таке положення не має особливого практичного значення, принципи можуть у майбутньому відігравати важливу роль для тлумачення неоднозначних положень законодавства, а також для заповнення прогалин законодавства, що можуть утворитися внаслідок розвитку суспільних відносин. Варто наголосити на принципі пріоритетності прав та інтересів споживачів перед будь-якими іншими інтересами і цілями суб’єктів господарювання, принципі прийняття рішення на користь споживача у випадках двозначності положень, принципі врахування потреб вразливих категорій споживачів.

Регулювання електронної торгівлі

Переходячи до конкретних змін, що вносяться Законопроєктом, насамперед необхідно звернути увагу на регулювання правовідносин у сфері електронної комерції. Неврегульованість торгівлі через електронні майданчики довго вважалася, чи не основним доказом застарілості Чинного закону.

Ст. 17 Законопроєкту врегульовує права споживачів під час придбання продукції шляхом електронної комерції. Зокрема, на продавця покладається зобов’язання розміщувати умови договору на вебсайті у легкодоступному місці, аби споживач міг ознайомитися; подавати спеціально передбачену звітність в центральні органи виконавчої влади; розміщувати на вебсайті загальні відомості про суб’єкта господарювання, достатні для ідентифікації. Останнє положення стосується також тих суб’єктів, які на власних платформах розміщують продукції інших осіб.

Окремо врегульовано порядок використання таких особистих даних як адреса електронної пошти покупця. Зокрема, заборонено надсилати на надані адреси будь-як листи без попередньої згоди споживача.

Захист прав споживачів у випадку придбання товару з недоліком

Чинний закон також передбачає порядок захисту прав споживачів у випадку придбання продукції неналежної якості, що в загальних рисах збігається з положеннями Законопроєкту. Тим не менш, важливим новим положенням є обмеження строку, протягом якого продавець має здійснити ремонт чи заміну товару з недоліком за вимогою споживача. Чинний закон послуговується оцінною категорією «розумний строк», коли мова йде про усунення недоліків товару. Водночас, Законопроєкт вже встановлює строк 14 днів, протягом яких має бути здійснено ремонт товару з недоліком та встановлює зобов’язання продавця замінити товар, якщо ремонт протягом 14 днів здійснити неможливо.

Тим не менш, необхідно зазначити, що Законопроєкт, на відміну від Чинного закону, не передбачає обов’язок продавця здійснити негайну заміну товару на вимогу покупця у випадку наявності товару.

Нечесна комерційна практика

Чинний закон містить поняття «нечесна підприємницька практика» та врегульовує її заборону в ст. 19, однак Законопроєкт більш детально врегульовує заборону нечесної комерційної діяльності, присвячуючи цьому питанню цілий розділ.

По-перше, Чинний закон обмежує поняття «нечесної підприємницької практики» (і) діями, кваліфікуються як прояв недобросовісної конкуренції; (іі) діяльністю, що вводить споживача в оману або є агресивною. Законопроєкт же поширює поняття «нечесної комерційної практики» на будь-яку практику, здійснення якої завдає чи може завдавати шкоди економічним інтересам або спотворює економічну поведінку споживача щодо певної продукції. Введення в оману та агресивна практика згадується лише як приклад такої практики.

По-друге, Законопроєкт значно розширює ілюстративні переліки практик, що вводять в оману, та агресивних практик у порівнянні з Чинним законом.

По-третє, Законопроєкт встановлює зобов’язання суб’єктів господарювання зважати на вразливість певних категорій споживачів через їхній вік, розумові чи фізичні вади. При здійсненні комерційної практики щодо таких споживачів треба враховувати їхні особливі характеристики та підвищену ймовірність допущення помилки чи здійснення несвідомого вибору. Неврахування цих вимог прирівнюється до нечесної комерційної практики.

Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів

Законопроєкт містить підходи до встановлення відповідальності за порушення законодавства про захист прав споживачів, що є подібним до підходів Чинного закону. Однак варто наголосити, що окремо було передбачено нові підстави для виникнення відповідальності, до яких, зокрема, належать виконання робіт (надання послуг), що порушують законодавство про захист життя, здоров’я та майна споживачів і навколишнього природного середовища; порушення прав споживачів при торговельному та іншому обслуговуванні, нерозміщення загальної інформації про суб’єкта господарювання достатньої для його ідентифікації на вебсайті інтернет-магазину, включення у договори із споживачами умов, що обмежують права споживачів; здійснення нечесної комерційної практики.

Сучасний стан Законопроєкту

Станом на зараз Законопроєкт знаходиться на стадії підготовки до другого читання. У випадку його прийняття в цьому році, відповідно до ч. 1 Прикінцевих положень, більша частина статей Законопроєкту мають набрати чинності вже 1 січня 2023 року. Унаслідок цього, на підставі ч. 2 Прикінцевих положень Законопроєкту, Чинний закон буде визнано таким, що втратив чинність.

[1] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=7293