close
МЕНЮ

Публікації

Ключові контакти
20 Липня 2021

Став на гарантію

Джерело: Юридична практика

Законодавством не передбачено ефективного способу захисту порушеного права кредитора у випадках, коли право вимоги за банківською гарантією виникає вже після початку ліквідації банку-гаранта

Гарантія — специфічний засіб забезпечення виконання господарських зобов’язань, за яким фінансова установа гарантує перед кредитором виконання боржником своїх обов’язків

Банківська діяльність — одна зі сфер економіки держави, яка потребує особливого правового регулювання. Це стосується як господарських правовідносин у цій сфері, так і адміністрування. У цій статті йтиметься про деякі правові аспекти ліквідації банків в Україні, а саме про задоволення вимог кредиторів банків, які ліквідуються.

Загальні спостереження з практики

Як відомо, банки в Україні ліквідуються відповідно до особливої процедури, встановленої спеціальними нормативно-правовими актами. Основоположним нормативним джерелом у таких правовідносинах є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року (Закон). Також низка аспектів ліквідаційної процедури визначається регуляторними актами Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) та інших органів.

Процедура ліквідації банків в Україні має багато особливостей. Загалом вона значно відрізняється від процедури банкрутства і ліквідації компаній, встановленої Кодексом України з процедур банкрутства (КУзПБ). Напевно, основна концептуальна відмінність процедури ліквідації банків — її автономність. Вона, зокрема, полягає в тому, що кредитори банку мають обмежений набір важелів для впливу на ліквідаційну процедуру та її контроль. Наприклад, на відміну від кредиторів компанії в процедурі банкрутства, кредитори банку фактично позбавлені можливості контролювати діяльність ліквідатора. Так, у разі здійснення останнім неправомірних дій чи загалом неефективного ведення процедури ліквідації кредитори не можуть шляхом прийняття відповідного рішення комітету кредиторів усунути такого ліквідатора чи хоча б скорегувати його діяльність.

Окреме питання — процедура визнання ліквідатором майнових вимог кредиторів банку, що перебуває в процедурі ліквідації. У цьому аспекті, крім знову ж таки обмеженого арсеналу інструментів для захисту кредиторами своїх прав, важливо відзначити загальну недосконалість нормативного регулювання.

Як приклад такої недосконалості розглянемо ситуацію, з якою авторам довелося зіткнутися на| практиці. Йдеться про висунення кредиторських вимог до банку в стані ліквідації за виданою таким банком гарантією, коли гарантійний випадок настає після початку процедури ліквідації та спливу 30-денного строку для висунення кредиторських вимог відповідно до Закону.

Кредиторські вимоги за гарантійними зобов’язаннями

Гарантія — специфічний засіб забезпечення виконання господарських зобов’язань (стаття 200 Господарського кодексу України), за яким банк, інша фінансова установа, страхові організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку (стаття 560 Цивільного кодексу України). Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

На відміну від інших видів господарських відносин, зокрема постачання, купівлі-продажу, Лізингу тощо, виникнення права вимоги за банківською гарантією неможливо передбачити заздалегідь, адже зобов’язання банку перед бенефеціаром щодо виплати суми гарантії настають тільки після виникнення гарантійного випадку та отримання банком письмової вимоги бенефіціара. Іншими словами, неможливо передбачити, чи порушить та коли саме порушитъ боржник (принципал) зобов’язання, забезпечене гарантією.

З огляду на специфічну природу банківської гарантії та особливості висунення вимог кредитором за нею виникає питання: як кредитор може отримати кошти за гарантією, виданою банком, який вже перебував в процесі ліквідації?

Розглянемо такий приклад: у 2013 році банк (гарант) видає підприємству «А» (кредитор) гарантії виконання зобов’язань підприємства «Б» (боржник) на суму 500 000 доларів США. Гарантія є безвідкличною і діє до 2025 року (якщо суму за нею не буде сплачено раніше). У 2017 році розпочинається процедура ліквідації банку. У 2019-му боржник порушує зобов’язання, забезпечене гарантією (настає гарантійний випадок, передбачений відповідним договором).

Отже, як та на якому етапі в цій ситуації підприємство «А» може висунути вимогу до банку за отриманою гарантом?

Перш ніж відповісти на це запитання, потрібно зважити, що:

  • кредиторські вимоги заявляються лише протягом 30 днів із дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (частина 5 статті 45 Закону). Отже, на відміну від положень КУзПБ, Законом не передбачається можливість звертатися до боржника (банку в ліквідації) з вимогами, які виникли після 30-денного строку, передбаченого для висунення кредиторських вимог;
  • під час здійснення ліквідації в банку не виникає жодних додаткових зобов’язань, крім витрат, безпосередньо пов’язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури (частина 3 статті 46 Закону);
  • із дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх його грошових зобов’язань вважається таким, що настав (пункт 3 частини 2 статті 46 Закону);
  • вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними (частина 8 статті 49 Закону);
  • законодавство не передбачає автоматичного припинення зобов’язань за банківськими гарантіями банків, які входять у процедуру ліквідації;
  • частиною 4 статті 49 Закону передбачено, що будь-які спори стосовно акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню в судовому порядку.

Отже, зважаючи нате що встановлена нормами чинного законодавства процедура не передбачає звернення кредитора до гаранта з вимогою про стягнення заборгованості за гарантією поза межами процедури ліквідації банку, фактично в кредитора є два можливі варіанти висунення вимог:

  • заявити про свої кредиторські вимоги за гарантією (за якою гарантійний випадок ще не настав, але може настати в майбутньому) в заяві про визнання вимог кредитора, враховуючи, що з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх його грошових зобов’язань вважається таким, що настав (пункт З частини 2 статті 46 Закону);
  • заявити свої кредиторські вимоги за гарантією (за якою гарантійний випадок уже настав) у судовому порядку (частина 4 статті 49 Закону).

У першому випадку, однак, є висока вірогідність того, що, незважаючи на приписи Закону, ліквідатор розцінить таку вимогу кредитора як передчасну (адже фактично гарантійний випадок ще на настав) і не включить її в перелік акцептованих вимог кредиторів. У другому випадку суд може відмовити в задоволенні позову кредитора про визнання його вимог до банку в ліквідації, адже зобов’язання за гарантією формально виникає вже після початку ліквідації банку, що суперечить частині 3 статті 46 Закону.

Чинним законодавством не визначено жодних винятків та не надано відповіді на питання щодо того, як стягнути заборгованість за дійсною гарантією, коли боржник порушує зобов’язання вже після початку ліквідації банку-гаранта. До цього часу суди в нечисленних справах, де розглядалася подібна ситуація, відмовляли в задоволенні вимог кредитора, дотримуючись доволі консервативного підходу. Суди в більшості випадків не оцінювали специфіку виникнення гарантійних зобов’язань та особливості порядку висунення вимоги за банківською гарантією в рамках процедури ліквідації банку (наприклад, постанова Північного господарського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у справі № 910/3735/20).

Таким чином, ані законодавством, ані усталеною судовою практикою нині не передбачено ефективного способу захисту порушеного права кредитора у випадках, коли право вимоги і зобов’язання за банківською гарантією виникає вже після початку ліквідації банку-гаранта. Те саме стосується й інших зобов’язань, вимога щодо яких може виникнути вже після початку ліквідації банку. Насамперед це договори страхування та договори поруки.

Зазначене вище свідчить про необхідність внесення змін у норми Закону в відповідних частинах. Зокрема, одним із можливих рішень може бути встановлення виключного переліку винятків щодо правочинів, за якими висунення кредиторських вимог допускається після спливу 30-денного строку. В іншому разі залишається сподіватися на напрацювання судами, зокрема Верховним Судом, зваженої практики в таких правовідносинах з урахуванням їхньої специфіки.

Поділитися:

Далі Публікації
Показати більше