Ризики менеджменту: як суд визначає відповідальність щодо дій чи бездіяльності посадових осіб

Такі роздуми навіяла позиція, яку останнім часом займають суди, під час вирішення спорів між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб і колишнім менеджментом банків щодо відшкодування збитків. А це – майнова відповідальність за дії та рішення, які були вчинені понад 10–15 років тому. Йдеться про суми позовів у сотні мільйонів гривень.

Якщо подивитися глибше, сформована позиція загрожує не лише банківським працівникам, а й менеджменту інших компаній.

Загальноприйнятий підхід

Історично сформувалася думка, що керівники або інші працівники несуть відповідальність за завдані компанії збитки лише тоді, коли їхніми рішеннями, діями або бездіяльністю компанії було завдано шкоди. З юридичного погляду це означає, що, коли особа вчиняє певну дію, яка відповідно до закону є протиправною, вона прогнозовано за це несе відповідальність.

Зазвичай, відшкодування обмежувалося середнім заробітком, проте законом могли визначатися випадки, коли шкода підлягає відшкодованою в повному обсязі (наприклад, відповідальність керівників або власників бізнесу за доведення компанії до банкрутства, відповідальність менеджменту за укладення збиткових договорів, наслідком чого настала неплатоспроможність тощо).

Головне – це те, що відповідальність настає за конкретні протиправні рішення, дію або бездіяльність, а не за щось абстрактне.

Небезпечна позиція

Поступово концепція відповідальності менеджменту в судовій практиці почала посилюватися. Каталізатором цього, зокрема слугували справи про стягнення збитків із менеджменту банків.

Зараз висновки суду звучать так: «Протиправна поведінка посадової особи може виражатися не лише в невиконанні нею обов’язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень».

Отже, логічним є питання: наскільки широко можна тлумачити неналежне виконання посадовою особою своїх обов’язків, у яких ситуаціях господарський ризик був прийнятним, а в яких – ні, коли рішення було марнотратним, а в яких виправданим тощо? І все це з огляду на те, що підприємницька діяльність є ризиковою за своєю сутністю.

Звісно, це все оціночні поняття, і тлумачення таких дій може бути вкрай довільним. У більшості випадків лише згодом можна зрозуміти, що певні проєкти для бізнесу виявилися збитковими й спрацював ризик, на настання якого не розраховували або навіть його не передбачали.

Хто в зоні ризику?

Згідно з висновками судів, у зоні ризику залишаються не тільки працівники банків і керівники бізнесу. Обов’язок діяти якнайкраще в інтересах товариства (фідуціарний обов’язок) виникає у членів органів управління загалом, а не лише в тих із них, які представляють компанію у відносинах з іншими особами.

Питання залишається актуальним як для керівників, так і для членів правлінь, наглядових рад та, можливо, навіть для власників бізнесу. Очевидно, не можна бути впевненим, що протягом умовних 10 років не виникне кредитор, новий керівник або ліквідатор бізнесу, який раптом вирішить, що певні дії попереднього менеджменту були занадто ризикованими.

Слід подбати, щоб кожне значуще рішення, дія або бездіяльність були опрацьованими й відповідні мотиви були викладені настільки чітко, щоб ситуацію могли зрозуміти сторонні спостерігачі згодом, у тому числі суду під час вирішення справи.

З іншого боку, поточна судова практика надає широкий інструментарій для відшкодування шкоди, завданої бізнесу протиправними діями його менеджменту.

Залишається сподіватися, що суди збережуть баланс, щоб не допустити притягнення до відповідальності осіб лише за те, що протягом їхньої каденції в органах управління компанія зазнала збитків.