Роль інституту окремої думки судді

Олексій Колток, старший юрист Юф Sayenko Kharenko

З аналізу офіційно доступної інформації в Єдиному державному реєстрі судових рішень видно, що станом на кінець листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду розглянула 1 379 справ. При прийнятті судових рішень було викладено 169 окремих думок. Тобто показник, де судді не досягли одностайної згоди при вирішенні справ, становить близько 12 %.

Якщо порівняти вказану інформацію з діяльністю Верховного Суду України, то за весь період його роботи було викладено лише 75 окремих думок із 10 448 рішень та постанов, прийнятих за наслідками розгляду судових справ, що становить менше 1 %.

У розрізі справ за категоріями судова статистика є такою: 113 окремих думок із 833 судових рішень викладено в адміністративних справах, що становить 13,7 % від розглянутих справ, 27 із 233 (12 %) — у господарських справах, 25 із 291 (8,9 %) — у цивільних справах, 4 із 22 (22,7 %) — у кримінальних справах.

Вказане свідчить, що сформований склад Великої Палати Верховного Суду справді забезпечує всебічність розгляду судових справ, що досягається поєднанням і взаємодією як професійних суддів, так і суддів-науковців та колишніх представників юридичного бізнесу. Безумовно, така синергія не може не породжувати різного підходу до тлумачення як матеріального, так і процесуального закону, що і знаходить свій прояв у вигляді викладення окремих думок при вирішенні справ.

Зростання обсягу окремих думок при вирішенні судових справ є індикатором того, що судді насправді ретельно досліджують кожну справу і водночас не обмежуються формальним підходом до правозастосування, виходячи із судової практики, яка була напрацьована раніше.

Зважаючи на це, наявність окремої думки при винесенні судового рішення свідчить, що питання, щодо якого було викладено окрему думку, було предметом обговорення Великої Палати, однак Верховний Суд дійшов висновку щодо іншого застосування положень закону до спірних правовідносин.

На наше переконання, для юридичної спільноти це має позитивне значення, зважаючи на такі аспекти. По-перше, практикуючі юристи можуть враховувати позицію меншості при обґрунтуванні правової позиції у власних справах, додатково підсилюючи «проблемні питання» зібраними доказами. По-друге, окрема думка часто розкриває зміст та аргументи щодо можливої іншої позиції, яка може бути викладена у спірних правовідносинах, що не завжди може бути викладене у змісті постанови Верховного Суду. По-третє, за наявності окремої думки юристи розуміють, що позиція Верховного Суду не є одностайною, у зв’язку з чим у подальшому є можливість зміни підходу до правозастосування.

З огляду на це наявність різних думок щодо застосування закону є неминучою при вирішенні судових справ. Викладення окремих думок загалом оцінюється позитивно, оскільки свідчить про наявність дискусії поміж суддями та принциповий підхід до правозастосування.

Щодо другого питання, то варто зазначити, що прогнозованість судових рішень є однією з основоположних засад судочинства, оскільки учасники правовідносин можуть розраховувати, що їхнє право буде захищене у певний спосіб.

Зазначене має досягатися сталістю та єдністю судової практики, що є завданням Верховного Суду, водночас висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах ВС, підлягають урахуванню судами при застосуванні норм права. Зважаючи, що судова практика перебуває у постійному розвитку, на жаль, не можна повністю виключити можливість виникнення різних правових позицій щодо застосування тих або інших положень закону.

Позитивним у цьому контексті є новий підхід до викладення змісту постанов Великої Палати ВС, де чітко обґрунтовуються підстави для відступу від попередніх правових позицій Верховного Суду або ж Верховного Суду України, викладених у конкретних справах. Таке формулювання судових рішень дає змогу зрозуміти, яка саме практика застосування закону є актуальною на даному етапі, а яка залишилась у минулому. До цього фактично кожна сторона могла наводити підібрану практику судів касаційної інстанції на власну користь, що породжувало, швидше, конкуренцію судових рішень, аніж визначеність у правозастосуванні.

Якщо ж говорити про вплив окремих думок на можливість зміни правової позиції у майбутньому, то, на наше переконання, це не є ключовим фактором, унаслідок якого судова практика може зазнавати змін. Навпаки, наявність окремої думки, тобто незгоди окремих суддів із позицією більшості, свідчить, що правова позиція, яка викладена в окремій думці, була предметом обговорення Великої Палати, проте не була підтримана Палатою загалом.

Як свідчить досвід попередніх років, на зміну правових позицій більше впливає конкретний етап розвитку суспільних відносин, наприклад наслідки падіння економіки, необхідність розв’язання суспільно важливих потреб населення за відсутності чіткого законодавчого регулювання тощо.

Велика кількість окремих думок є наслідком оновлення складу Верховного Суду та доступу до суддівської професії правників з інших сфер юридичної діяльності, хоча, наприклад, у господарських справах найбільша кількість окремих думок викладалася саме професійними суддями із значним досвідом суддівської роботи.

Зважаючи на це, наявність окремої думки, на наше переконання, це не той чинник, який суттєво впливає на принцип правової визначеності. Проте зростання їхньої кількості є свідченням того, що принципові питання у правозастосуванні справді ретельно обговорюються поміж суддями, що не може не свідчити про позитивні зміни.

Жанна Заєць, юрист Юф Sayenko Kharenko

Інститут окремої думки за умови правильного його використання сприяє вдосконаленню правової позиції, викладеної у рішенні суду, дає можливість зробити його більш обґрунтованим та зрозумілим. Водночас окрема думка є тим інструментом, який у деяких випадках може змінити позицію більшості, а надалі — практику суду з вирішення певного питання.

З огляду на те, що обґрунтування позиції судді, викладені в окремій думці, часто містять вагомі аргументи, які у разі відступлення судом від своєї попередньої практики можуть бути застосовані ним при винесенні рішень в аналогічних справах, відстеження окремих думок у прийнятих рішеннях є виправдано необхідним.

Зокрема, показовою є ситуація зі зміною правової позиції Великої Палати Верховного Суду (ВС), яка виникла при розгляді справ щодо «повторної» реєстрації права оренди на земельну ділянку та державної реєстрації прав на нерухоме майно у випадках, коли між суб’єктами прав на це майно є невирішений спір.

Так, Велика Палата ВС, вирішуючи справи з вищезазначених питань, раніше виходила з того, що спірні правовідносини у справах цієї категорії не пов’язані з виконанням або невиконанням умов договорів оренди та правомірністю укладення цивільно-правових угод, на підставі яких здійснювалася реєстрація права, а тому Палата підтримувала позицію, що вказані справи підвідомчі адміністративним судам.

Водночас з приводу цієї проблематики було декілька окремих думок суддів Великої Палати ВС (зокрема, у справі № 823/378/16), де були висловлені протилежні аргументи на користь підсудності вищевказаних категорій справ саме судам цивільної або господарської юрисдикції, висловлювалося занепокоєння суддів щодо відходу Верховного Суду від усталеної раніше практики.

З часом у своїй постанові від 4 вересня 2018 року Верховний Суд відступив від висновків щодо підсудності адміністративним судам вищевказаних спорів. При цьому в обґрунтування була покладена саме аргументація, яка вказувалася суддями Великої Палати ВС в їхніх окремих думках, а саме — критерій визначення юрисдикції спору через наявність порушень вимог реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора не завжди є достатнім та ефективним. Скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір про право між такими особами, а тому такі справи мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб’єктного складу сторін спору.

Таким чином, у цій категорії справ Верховний Суд змінив свою думку на користь думки, висловленої «меншістю», що, у свою чергу, сприяло розвитку правозастосовчої практики.

Варто розуміти також і те, що часте відступлення від правових позицій та висловлення діаметрально протилежних до попередньо висловлених думок має бути обґрунтованим та не порушувати сталість і єдність судової практики.

У яких принципових питаннях наявність окремих думок є виправданою? На нашу думку, в цьому контексті варто більше говорити не про виправданість існування окремих думок з певних питань, а про забезпечення сталості та єдності судової практики.

Необхідно враховувати, що окрема думка є висловленням власної позиції судді, який не погодився з думкою більшості, є похідною від правової позиції, яка покладена в основу рішення суду і жодним чином не змінює та не впливає на набуття чинності судовим рішенням.

Колегіальність та критерії для перегляду судових рішень у Верховному Суді свідчать про те, що всі без винятку справи, які потрапляють на судовий розгляд до касаційної інстанції, є складними та суперечливими, і цілком логічно, що думки суддів можуть не співпадати при прийнятті кінцевого рішення у справі. Існування окремої думки доводить, що рішення у тій чи іншій справі відображає позицію не всього складу суду, а його більшості. У таких випадках окрема думка має слугувати сигналом для більш уважного дослідження проблематики вказаної категорії справ при розгляді аналогічних спорів.

Важливо звернути увагу на те, що, на жаль, на цей момент у Великій Палаті ВС є дуже багато ідентичних окремих думок, висловлених за результатами розгляду однотипних справ. Це свідчить про те, що до Верховного Суду все одно продовжують потрапляти справи вже після висловлення правової позиції в них, незалежно від того, чи вважається таке питання принциповим, чи ні. Безумовно, така ситуація гальмує діяльність Верховного Суду і аж ніяк не сприяє оперативності та ефективності розгляду справ.

Зокрема, у цьому контексті показовими є справи щодо винесення Верховним Судом ухвал про повернення без розгляду касаційних скарг, поданих безпосередньо до Верховного Суду, а не через відповідний апеляційний суд (як це передбачено перехідними положеннями процесуальних кодексів).

В окремих думках у вказаній категорії справ судді повсякчас посилалися на застосування принципу правової визначеності, який надає сторонам право очікувати від судів таке застосування норм нових процесуальних кодексів, яке буде надавати стороні право безпосередньо звернутися з касаційною скаргою у паперовій формі, незалежного від того, що в майбутньому буде створено Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, яка дозволить подавати електронні скарги та формувати електронні справи без паперових документів.

Таким чином, вважаємо, що висловлення окремої думки є тим правовим механізмом, який дозволяє висловити позицію судді, не згідного з правовою позицією більшості при вирішенні справи, у зв’язку з чим є виправданим у будь-яких категоріях справ.

 

Подібні публікації

07 Лютого 2023

Публікації

Потрібні на економічному фронті: хто може бронювати працівників від мобілізації
07 Лютого 2023

Публікації

Відстрочка від мобілізації. Що змінюється в правилах бронювання співробітників
30 Січня 2023

Публікації

Понад 173 млн грн відшкодування вже присудили рф українські суди
Cookies повідомлення

Ми використовуємо дані cookie, щоб аналізувати поведінку відвідувачів
нашого сайту та покращувати його. Використовуючи наш сайт, ви даєте згоду на дані cookie відповідно до нашої Cookie Policy.