Спадкування бізнесу в умовах воєнного стану: рік потому

Трагічні умови війни, що триває в нашій країні другий рік, змушують українських юристів та нотаріусів все частіше вирішувати питання спадкування майна. Практика вирішення неочікуваних правових викликів, пов’язаних з переміщенням громадян України як в межах держави, так і їхній виїзд за кордон, а також з тимчасовою окупацією окремих територій, дає підстави замислитися над необхідністю спадкового планування, особливо коли це стосується бізнесу. І хоча такий підхід до розпоряджання своїм майном загалом не був дуже поширеним серед українців у мирний час, розуміння потенційних складнощів оформлення спадку в умовах воєнного стану може значно полегшити цей процес для спадкоємців у майбутньому.

У випадку спадкування бізнесу, можна говорити як про спадкування часток (акцій) у статутних капіталах господарських товариств, так і окремих активів, що є складовими бізнесу та належали спадкодавцю – земельні ділянки, інше нерухоме майно, засоби виробництва чи об’єкти інтелектуальної власності тощо. Незалежно від конкретного виду майна, спадкування може здійснюватися за законом (спадкування визначеним законом колом спадкоємців у порядку черговості) та за заповітом (спадкування особами, визначеними спадкодавцем у заповіті). Водночас, навіть якщо особа обмежила коло своїх спадкоємців у заповіті, окремі члени його/її сім’ї за законом однаково матимуть право на обов’язкову частку у спадщині. Так малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, незалежно від змісту заповіту, спадкують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Загальні умови прийняття спадщини в умовах воєнного стану

На відміну від звичайних умов, коли спадкова справа заводилася нотаріусом за місцем відкриття спадщини (останнє місце проживання спадкодавця) на підставі поданої першою заяви, сьогодні в умовах воєнного стану діє принцип екстериторіальності – тобто спадкова справа може заводитися за зверненням заявника будь-яким нотаріусом в Україні, незалежно від місця відкриття спадщини (відповідно до п.п. 2.1 п. 2 глави 10 розділу III Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі – Порядок нотаріальних дій)).

Заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини у письмовій формі. Водночас, якщо спадкоємець знаходиться за кордоном, він/вона має право надіслати відповідну заяву з нотаріально засвідченою справжністю його/її підпису нотаріусу засобами поштового зв`язку. Тобто особа може скласти таку заяву за кордоном і засвідчити свій підпис у нотаріуса в іншій країні та, за необхідності, проставити апостиль на такій заяві (крім країн, з яких апостиль не вимагається, наприклад, Польща, Чехія, Литва, Молдова). Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла нотаріусу поштою, вона все одно приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. Варто зазначити, що заява про прийняття спадщини не може підписуватися за довіреністю представником спадкоємця.

Як показала остання судова практика, питання щодо строку прийняття спадщини в умовах воєнного стану є надзвичайно дискусійним. Відповідно до статті 1270 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) для прийняття спадщини встановлюється загальний строк у 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Поряд з тим, чинна редакція пункту 3 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (далі – Постанова КМУ) закріплює, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на 4 місяці. Відповідно на практиці, нотаріуси трактували вказані норми як збільшення строку для прийняття спадщини до 10 місяців, після чого спадкоємці можуть отримати свідоцтво про право на спадщину.

Однак, 25 січня 2023 року Верховний суд у своїй постанові (справа № 676/47/21) вказав, що:

  • законодавець як у статті 1270 ЦКУ, так і в інших нормах ЦКУ, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові КМУ визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини;
  • пункт 3 Постанови КМУ суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин – в той момент пункт 3 Постанови КМУ передбачав повне зупинення строку для прийняття спадщини чи відмови від її прийняття на період воєнного стану).

Відповідно, з огляду на вказане рішення виникають сумніви щодо можливості застосування подовженого строку прийняття спадщини, хоча фактично пункт 3 Постанови КМУ все ще є чинним (вказане судове рішення не стосується питання чинності Постанови КМУ). Тому на практиці нотаріуси все ще застосовують 10-місячний строк для прийняття спадщини. Поряд з тим, наскільки нам відомо, очікується, що вказане питання буде найближчим часом вирішене, найвірогідніше, через скасування норми Постанови КМУ про зупинення перебігу строку для прийняття спадщини.

Щодо місця видачі свідоцтва про спадщину. Як було зазначено вище, наразі спадкоємці можуть звернутися до будь-якого нотаріуса України для заведення спадкової справи та подання заяви про прийняття спадщини, незалежно від останнього місця проживання померлого. Заразом, Закон України «Про нотаріат» передбачає видачу свідоцтва про право на спадщину лише за місцем відкриття спадщини (частина 1 статті 66). Тобто незважаючи на зміни, введені в Порядок нотаріальних дій, після завершення воєнного стану, спадкові справи, відкриті не за місцем звичайного відкриття спадщини, повинні будуть передаватися нотаріусам за місцем відкриття спадщини для видачі свідоцтв про право на спадщину. Як уже зазначалося вище, відповідно до статті 1221 ЦКУ таким місцем є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна. Роз’яснення з цього приводу уже надані Нотаріальною палатою України у інформаційному листі від 21 березня 2022 року «Щодо окремих питань внесення змін до деяких нормативно-правових актів у сфері нотаріату». Як підсумок, можна підкреслити, що чинне законодавство унеможливлює отримання свідоцтва про право на спадщину в нотаріусів які знаходяться поза місцем відкриття спадщини. А тому звертатися до таких нотаріусів для заведення спадкової справи на практиці не буде раціональним якщо для цього немає додаткових істотних підстав.

Особливу увагу варто звернути на ситуацію, коли спадкодавець виїхав за межі України у зв’язку з воєнними діями, і на фактичну дату його смерті, визначити останнє місце його/її проживання буде неможливо. Відповідно варто замислитися про визначення місця відкриття спадщини за місцем розташування рухомого/нерухомого майна, що спадкується.

Особливості спадкування за заповітом в умовах воєнного стану

Нотаріальне посвідчення заповіту в українського нотаріуса не є обов’язковою вимогою для його чинності. Тобто особа, яка бажає скласти заповіт, може звернутися до нотаріуса будь-якої іншої держави для його посвідчення (з подальшим проставленням апостилю, за необхідності). Незважаючи на те що формально такий заповіт буде складений за кордоном, варто передбачити, що заповіт регулюється правом України. Однак, навіть якщо у заповіті не буде чітко зазначено про його регулювання правом України, це не буде впливати на його дійсність. Відповідно до колізійного спадкового права України, заповіт вважається чинним стосовно форми, якщо було дотримано закону місця його складення. Водночас, у заповіті варто належним чином вказати всі деталі щодо спадкового майна, які знадобляться українському нотаріусу для його ідентифікації (реєстраційний номер нерухомого майна, кадастровий номер земельної ділянки, ідентифікаційний номер господарського товариства, деталі щодо акцій та рахунку у цінних паперах, депозитарної установи тощо).

Проблемним питанням є те, що інформація про заповіт, складений в іншій державі, не вноситься до Спадкового реєстру України. Відповідно, спадкоємці та українські нотаріуси не зможуть дізнатися про наявність такого заповіту допоки він не буде пред’явлений спадкоємцем. Тому спадкодавцям, які перебувають на території іншої держави, варто заздалегідь подумати не тільки про належне посвідчення заповіту та його апостилювання, але й про своєчасну передачу оригіналу такого заповіту спадкоємцям.

Разом з заявою про відкриття спадщини, спадкоємець зобов’язаний надати українському нотаріусу як оригінал заповіту, посвідченого за кордоном, так і оригінал документу, виданого уповноваженим органом іншої держави, що підтверджує смерть спадкодавця. Без останнього, український нотаріус не матиме права завести спадкову справу. Тому варто також заздалегідь зрозуміти, який державний орган іншої держави зможе видати такий документ, і яким чином, за необхідності, потрібно його апостилювати для визнання в Україні.

Особливості спадкування часток (акцій) бізнесу

Відповідно до статті 23 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», у разі смерті учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця без згоди учасників товариства. У разі смерті учасника, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50%, та якщо протягом 1 року з дня закінчення строку для прийняття спадщини спадкоємці такого учасника не подали заяву про вступ до товариства, товариство може виключити такого учасника з товариства (таке рішення приймається без врахування голосів учасника, який виключається). Якщо частка такого учасника у статутному капіталі товариства становить 50% або більше, виключення такого учасника буде неможливим, що може призвести до зупинки діяльності товариства внаслідок відсутності необхідної кількості голосів для прийняття важливих рішень в товаристві.

Після отримання свідоцтва на спадщину  щодо часток в ТОВ або ТДВ спадкоємець має звернутися до державного реєстратора (нотаріуса) з пакетом документів для реєстрації зміни учасника товариства відповідно до частини 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань». До такого пакету документів обов’язково має входити заява про вступ до товариства, справжність підпису спадкоємця на якій має бути засвідчена нотаріально, а також нотаріально засвідчена копія свідоцтва про право на спадщину.

У випадку спадкування акцій, спадкоємець має звернутися до депозитарної установи за рахунком у цінних паперах померлого власника акцій, та надати депозитарію, у тому числі, копію свідоцтва про право на спадщину, засвідченої нотаріально, та, за необхідності, реквізити рахунку у цінних паперах спадкоємця, що обслуговується іншою депозитарною установою, на який необхідно перевести права на акції, що спадкуються. Підтвердженням права власності спадкоємця на акції буде обліковий запис на рахунку в цінних паперах.

Окремі питання оподаткування спадку громадян України – нерезидентів

За загальним правилом, об’єкти спадщини, що успадковується членами сім’ї спадкодавця першого та другого ступенів споріднення, оподатковуються податком на доходи фізичних осіб за нульовою ставкою (підпункт «а» підпункту 174.2.1 пункту 174.2 статті 174 Податкового кодексу України (далі – ПКУ)). Але інша норма ПКУ вказує, що об’єкти спадщини, що успадковується спадкоємцем від спадкодавця-нерезидента, та для будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем-нерезидентом від спадкодавця-резидента, оподатковуються за ставкою 18% (підпункт 174.2.2 пункту 174.2 статті 174 ПКУ). До останнього випадку також застосовується військовий збір за ставкою 1,5%.

Отже, аналіз вказаних вище норм ПКУ свідчить, що якщо громадянин України певний час назад виїхав за кордон, та є підстави вважати про зміну його податкової резидентності з України на іншу державу (залежно від законодавства такої держави ознаками резидентності може бути строк перебування в країні та/або наявність центру життєвих інтересів в цій країні), то майно, успадковане його спадкоємцями-резидентами України, буде оподатковуватися податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18% та буде застосована ставка 1,5% військового збору. Поряд з тим, залежно від конкретних умов виїзду громадянина України за кордон (з іншими членами сім’ї чи без них), отримання ним тимчасового захисту в іншій державі чи фінансової допомоги, отримання чи оренди житла, працевлаштування, а також умов двосторонніх договорів між Україною та іншими державами, громадянин України все ж може і далі вважатися податковим резидентом України, навіть якщо він проживав в іншій країні на момент смерті більш ніж 183 дні чи інший строк отримання податкового резиденства на загальних підставах за законодавством третьої держави. Саме тому, питання резиденства і його впливу на спадкування майна в Україні варто піднімати заздалегідь, оскільки часто їхнє вирішення потребує не тільки допомоги юристів, але й консультацій з податковими органами України та іншої держави, де на момент смерті проживав спадкодавець.

Подібні публікації

26 Березня 2024

Публікації

 Юристи Sayenko Kharenko долучилися до створення третього видання збірника «Advertising Law: A Global Legal Perspective» 
22 Березня 2024

Публікації

«Надмірна активність силовиків нікуди не ділась»: юристи про тиск на бізнес у 2024 році
21 Березня 2024

Публікації

Чи потрібен справедливий суд для воєнних злочинців?
Cookies повідомлення

Ми використовуємо дані cookie, щоб аналізувати поведінку відвідувачів
нашого сайту та покращувати його. Використовуючи наш сайт, ви даєте згоду на дані cookie відповідно до нашої Cookie Policy.