Загальний огляд євроінтеграційного Закону України «Про управління відходами»
На разі Україна здійснює активну гармонізацію законодавства з вимогами Європейського Союзу («ЄС») у багатьох сферах, зокрема, у сфері поводження з відходами. Так, з 9 липня 2023 року набере чинності Закон України «Про управління відходами» («Закон про управління відходами»), що вносить значні зміни в українську систему управління відходами та сприятиме її наближенню до стандартів ЄС. Закон про управління відходами насамперед спрямований на прискорення євроінтеграційних процесів у сфері захисту довкілля. Відповідно до пояснювальної записки до законопроєкту, що було взято за основу нового закону, наразі в Україні перероблюється лише 6 % утворених у країні відходів, що є найнижчим показником у Європі[1].
Закон про управління відходами гармонізує українську систему з європейськими стандартами таким чином: надає визначення різним групам відходів та практикам управління відходами, встановлює ієрархію заходів у сфері управління відходами та регулює здійснення окремих таких заходів, запроваджує розширену систему відповідальності виробника, впроваджує Національний перелік відходів та інформаційну систему управління ними, що значно спростить облік відходів, тощо. Відповідні зміни будуть розглянуті нижче.
Насамперед, як уже зазначалося, значно розширився понятійно-категоріальний апарат. Серед нових понять, що пропонується Законом про управління відходами, можна виділити такі види відходів як «біовідходи», «великогабаритні відходи», «інертні відходи», «медичні відходи», «ремонтні відходи» тощо. Крім того, надаються нові визначення, що позначають заходи управління відходами: «рециклінг», «роздільне збирання», «відновлення відходів» тощо. Частина визначень безпосередньо наслідує ті, що наведені в Директиві ЄС № 2008/98/ЄС.
Варто окремо зазначити, що Закон про управління відходами вносить такі нові категорії як «побічні продукти» та «припинення статусу відходів». Речовини й предмети, що утворюються у процесі виробництва однієї продукції та є придатними для виробництва іншої, визнаються побічними продуктами при виконанні ряду критеріїв (визначення подальшого застосування, відсутність необхідності у подальшій обробці для їхнього застосування, безпечність для здоров’я людей та довкілля, утворення безпосередньо через виробничий процес). Статус відходів може просто припинятися ж тоді, коли відходи пройшли операцію відновлення, а отримані в результаті матеріали можуть використовуватися для певних цілей, є безпечними для здоров’я та довкілля та мають свій ринок, тобто існує попит на них як товар. Обидві категорії також були взяті з Директиви ЄС № 2008/98/ЄС.
Крім того, ієрархія управління відходами, запропонована статтею 4 Закону про управління відходами, також дублює підходи ЄС. Першим пріоритетом в системі управління визначається запобігання утворенню відходів як таких. Для досягнення цього пропонується цілий ряд заходів, що включає і загальне зменшення утворення відходів, що є непридатними для відновлення; перехід на більш довговічну та ресурсоефективну продукцію; і заохочення сталого виробництва та споживання, і проведення інформаційних кампаній, і створення пунктів приймання відходів продукції для ремонту та підготовки до повторного використання тощо. Наступними за пріоритетністю заходами з управління відходами, після запобігання утворенню, є підготовка відходів до повторного використання, рециклінгу, відновлення відходів та видалення відходів.
Розширена відповідальність передбачається для виробників продукції, споживання чи використання якої утворюють відходи упаковки, електричного та електронного обладнання, батарей і акумуляторів, транспортних засобів, знятих з експлуатації, мастил (олив), шин, текстилю тощо. Така система відповідальності включає зобов’язання (1) приймати та збирати відходи, що утворились з такої продукції, зі всієї України, а також управляти ними; (2) інформувати утворювачів відходів про доступні їм заходи із запобігання утворення відходів, придатність відходів до повторного використання та рециклінгу, а також про систему приймання та роздільного збирання відходів; (3) розроблення продукції у такі способи, що максимізують використання вторинної сировини та зменшують кількість відходів у виробництві, мінімізують негативний вплив продукції на здоров’я людей та довкілля, роблять її більш довговічною, придатною до ремонту та повторного використання тощо.
Закон про управління відходами також уповноважує Кабінет Міністрів України затвердити Національний перелік відходів і Порядок класифікації відходів, що підлягатиме перегляду кожні три роки. Сам закон передбачає лише загальний поділ відходів на небезпечні відходи та відходи, що не є небезпечними.
Додатково варто наголосити, що Закон про управління відходами є лише рамковим документом, який встановлює загальні принципи та механізми у сфері управління відходами. Отже, повне оновлення системи управління відходами вимагатиме прийняття ряду додаткових нормативно-правових актів, а також внесення змін до тих актів, що є наразі чинними. Зокрема, за словами міністра захисту довкілля та природних ресурсів Руслана Стрільця, реалізація реформи вимагатиме прийняття щонайменше шести секторальних законів та тридцяти підзаконних нормативно-правових актів, однак пан міністр очікує, що відповідні акти будуть прийняті до моменту набрання чинності Законом про управління відходами.[2]
[1] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=69033&pf35401=528896
