Зміни до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Що варто знати бізнесу

З 21 травня 2026 року діють зміни до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Тепер спір може вважатися міжнародним не лише за іноземною стороною – достатньо іноземного місця арбітражу, виконання договору за кордоном або тісного зв’язку з іншою державою. Це означає, що навіть дві українські компанії можуть передати спір до міжнародного арбітражу. Крім того, закон відкриває МКАС для інвестиційних спорів між інвестором і державою та змінює порядок призначення арбітрів. У новому Legal Alert розбираємо, що це означає для бізнесу та які застереження варто переглянути вже зараз.

21 травня 2026 року набув чинності Закон України № 4856-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо розширення компетенції міжнародного арбітражу» (Закон № 4856-IX). Цей Закон вносить низку змін до кількох законодавчих актів, і зокрема до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (Закон про МКА). Закон № 4856-IX суттєво розширює категорії спорів, які можуть передаватися на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, наближає українське законодавство до міжнародних стандартів ЮНСІТРАЛ (UNCITRAL), а також уточнює низку процедурних положень.

1. Нові критерії для визначення чи є спір «міжнародним»

Ключовою зміною згідно із Законом №4856-IX є оновлення підходу до визначення критерію міжнародності арбітражного спору, одного з основних критеріїв, за яким визначається можливість у принципі передати певний спір на розгляд до міжнародного комерційного арбітражу.

Раніше Закон про МКА застосовував лише один, досить вузький критерій для визначення чи спір є «міжнародним»: спір вважався міжнародним, якщо комерційне підприємство принаймні однієї зі сторін спору знаходилося за межами України (або якщо однією зі сторін спору було підприємство з іноземними інвестиціями). На практиці це обмежувало можливість використання міжнародного арбітражу для вирішення спорів у транскордонних проєктах між українськими компаніями.

Нова редакція п. 2 ст. 1 Закону про МКА розширює фокус із виключно суб’єктного складу сторін на характер самого спору.

Відтепер достатньо виконання хоча б одного з таких критеріїв:

• Іноземна сторона – комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін спору знаходиться за кордоном на момент укладення арбітражної угоди (критерій збережено з попередньої редакції Закону про МКА).
• Місце арбітражу – визначене в арбітражній угоді місце арбітражу знаходиться за межами держави, в якій сторони мають свої комерційні підприємства.
• Місце виконання – значна частина зобов’язань, що виникають із договірних або інших цивільно-правових відносин, повинна бути виконана за межами держави, у якій сторони мають свої комерційні підприємства.
• Тісний зв’язок – предмет спору найбільш тісно пов’язаний з іноземною державою.
• Явна домовленість сторін – сторони явно домовились про те, що предмет арбітражної угоди пов’язаний більш ніж з однією державою.

Нова редакція гармонізує Закон про МКА зі ст. 1(3) Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж (Типовий закон ЮНСІТРАЛ). Це усуває суттєве відхилення від міжнародних стандартів, яке роками створювало штучні обмеження для сторін з України на передачу спорів на розгляд міжнародного комерційного арбітражу. До того ж новий Закон про МКА прямо фіксує, що ознаки міжнародності оцінюються на момент укладення арбітражної угоди «сторонами спору», а не на момент виникнення спору чи подання позову.

Водночас поточне формулювання Закону про МКА не є повністю однозначним і вже зараз створює принциповий простір для спорів щодо компетенції арбітражу. Так, Закон про МКА вказує, що спір буде вважатися міжнародним та може передаватися на розгляд арбітражу, «якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін спору на момент укладення арбітражної угоди знаходиться за кордоном». Тобто Закон про МКА наразі оперує терміном «одна зі сторін спору на момент укладення арбітражної угоди». Водночас на практиці, сторона спору та сторона арбітражної угоди не завжди збігаються. Це може мати значення, зокрема, у випадках правонаступництва та заміни сторони в основному договорі. У цьому разі, формальне застосування категорії «сторона спору на момент укладення арбітражної угоди» у випадках, коли сторони арбітражної угоди та сторони спору, що виник, не збігаються, потенційно здатне поставити під сумнів міжнародний характер спору та стати підставою для заперечень щодо юрисдикції арбітражу. Імовірно, ця колізія потребуватиме тлумачення. З погляду принципу автономності арбітражної угоди більш узгодженим видається підхід, за яким міжнародний характер спору має оцінюватися насамперед щодо сторін арбітражної угоди або їх правонаступників, а не виключно щодо складу учасників спору, що виник.

Це принципово важливо: зміна місцезнаходження сторони, реорганізація бізнесу або передача активів після підписання контракту не повинні впливати на компетенцію арбітражного трибуналу.

Отже, відтепер дві українські компанії можуть передати спір на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, у тому числі, якщо вони обрали місце арбітражу за межами України, або якщо договір виконується за кордоном.

Водночас окремої уваги потребує новий критерій «явної домовленості» сторін. Поточна редакція Закону про МКА залишає простір для тлумачення щодо того, який саме рівень визначеності є достатнім для виконання критерію «явної домовленості». До того ж на практиці очікувано може виникати питання не лише про наявність прямої домовленості сторін, але і про те, чи має така домовленість достатній об’єктивний зв’язок із міжнародним елементом спору. У зв’язку із цим не можна виключати підхід, за якого сама по собі заява сторін про міжнародний характер арбітражу не вважатиметься достатньою за відсутності фактичного «міжнародного» зв’язку. Зокрема, якщо всі істотні елементи правовідносин є виключно внутрішніми, тобто сторони мають місцезнаходження в Україні, договір виконується також в Україні, місце арбітражу знаходиться в Україні, а спір не має будь-яких інших об’єктивних зв’язків з іноземною юрисдикцією, існує потенційний ризик, що арбітражний трибунал або суд може критично оцінити спробу кваліфікувати такий спір як міжнародний виключно на підставі «явної домовленості» сторін. Тому відкритим наразі залишається питання чи критерій «явної домовленості» можна розглядати як самодостатній інструмент кваліфікації як «міжнародних» тих спорів, які за своєю суттю залишаються суто внутрішніми.

2. Розширення юрисдикції: інвестиційні спори між інвестором та державою

Законом № 4856-IX передбачено можливість розгляду інвестиційних спорів між інвестором та державою (або міжурядовою організацією) у міжнародному арбітражі, зокрема у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України (МКАС при ТПП). Підставами для передачі спору можуть бути міжнародний договір, закон України або арбітражна угода сторін у контракті чи іншому документі.

Отже, Україна відкриває себе як форум для вирішення інвестиційних спорів між іноземним інвестором і Україною, а також між іноземним інвестором та будь-якою третьою державою. Пояснювальна записка до Закону № 4856-IX прямо вказує на зв’язок впроваджених змін із потребою залучення інвестицій для повоєнної відбудови.

Традиційно інвестиційні спори розглядаються в Міжнародному центрі з врегулювання інвестиційних спорів (ICSID) відповідно до Вашингтонської конвенції, учасницею якої є Україна, або в арбітражних інституціях чи в ad hoc арбітражі за межами України. Проте практика останніх років показує, що сторони шукають швидші та менш витратні альтернативи для такого типу спорів. Арбітраж в Україні, зокрема в МКАС, потенційно може стати такою опцією, особливо у спорах із відносно невеликою ціною позову.

Отже, під час структурування нових інвестиційних проєктів, концесій чи державно-приватних партнерств може бути доцільним розглядати включення арбітражного застереження на користь МКАС в Україні як альтернативи або доповнення до ICSID. Наявність цієї опції також дозволяє вибір інших арбітражних інституцій або ad hoc арбітражу в Україні, адже вибір залежить від умов конкретного двостороннього інвестиційного договору (BIT) та потреб сторін.

Водночас нова редакція Закону про МКА поряд із терміном «інвестор» також оперує категорією «інший учасник інвестиційної діяльності», не розкриваючи її змісту для цілей міжнародного арбітражу. Для тлумачення цього поняття доцільно звернутися до Закону України «Про інвестиційну діяльність». Відповідно до нього інвестор є одним із суб’єктів інвестиційної діяльності, однак коло учасників інвестиційної діяльності є ширшим та охоплює також осіб, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або діють на підставі доручення інвестора. Однак, саме по собі залучення до реалізації інвестиційного проєкту ще не означає автоматичного набуття статусу «іншого учасника інвестиційної діяльності» для цілей міжнародного арбітражу. Інакше існуватиме ризик надмірного розширення арбітражної компетенції та фактичного перетворення будь-якого спору, пов’язаного з виконанням інвестиційного проєкту, на інвестиційний спір. Наприклад, підрядник, субпідрядник, постачальник обладнання, консультант або оператор проєкту не повинні автоматично вважатися учасниками інвестиційного спору лише через наявність договірного чи економічного зв’язку з інвестиційним проєктом. Імовірно, що подальша практика формуватиме додаткові критерії для віднесення особи до категорії «іншого учасника інвестиційної діяльності», зокрема з урахуванням характеру її участі у здійсненні інвестиції, обсягу прав та обов’язків у межах інвестиційних відносин, наявності самостійного інтересу та існування належної згоди на передачу відповідного спору до арбітражу.

Саме тому на практиці не кожен спір, що виникає у зв’язку з інвестиційним проєктом, автоматично набуватиме статусу інвестиційного спору та підпадатиме під компетенцію міжнародного арбітражу.  

3. Новий порядок призначення арбітрів

Оновлений п. 1 ст. 6 Закону про МКА розмежовує повноваження щодо призначення, відводу та заміни арбітрів залежно від форми арбітражу. Раніше ці функції для будь-якого міжнародного комерційного арбітражу в Україні виконував Президент ТПП України (ст. 11, 13, 14 Закону про МКА). Тепер:

• У справах ad hoc арбітражу (утвореного спеціально для розгляду конкретної справи) – повноваження зберігаються за Президентом ТПП України;
• У справах інституційного арбітражу (постійно діючі арбітражні установи) – відповідні функції здійснює орган, визначений регламентом відповідної установи.

Ця зміна означає, що якщо сторони обрали інституційний арбітраж – наприклад, МКАС або іноземну арбітражну інституцію з місцем арбітражу в Україні – питання призначення чи відводу арбітра має вирішуватися згідно з регламентом цієї інституції, а не через Президента ТПП. Наприклад, якщо спір розглядається за регламентом ICC (Міжнародної торгової палати) з місцем арбітражу в Києві, призначення арбітра відбуватиметься за регламентом ICC.

4. Рекомендації Кабінету Міністрів щодо державних підприємств

Прикінцеві положення Закону № 4856-IX містять низку доручень Кабінету Міністрів України, які мають практичне значення для державних підприємств та їх контрагентів.

По-перше, під час підготовки нових та перегляду чинних двосторонніх інвестиційних договорів, а також угод про вільну торгівлю з інвестиційними положеннями, рекомендовано передбачати МКАС в Україні як один з варіантів для врегулювання спорів між інвесторами і державами.

По-друге, підприємствам, що перебувають у сфері управління центральних та інших органів виконавчої влади, рекомендовано включати арбітражні застереження на користь національних постійно діючих арбітражних установ у зовнішньоекономічних договорах – з метою економії коштів на представництво у разі виникнення спорів. Аналогічну рекомендацію надано щодо угод у сфері публічно-приватного партнерства [MN1] із арбітражними застереженнями.

Ці положення можуть впливати на переговорну позицію сторін, особливо якщо однією з них є суб’єкт публічного права.

5. Ретроспективна дія

Закон № 4856-IX прямо передбачає, що нові положення щодо критеріїв міжнародності  поширюються на відносини, що виникли навіть до набрання ним чинності. Це може суттєво вплинути на чинні правовідносини та вже укладені арбітражні угоди.

Зокрема, ці нові положення відкривають можливості для сторін, які прагнуть отримати доступ до міжнародного комерційного арбітражу за контрактами, укладеними до набрання чинності Закону № 4856-IX. Але застосування нових правил до раніше укладених арбітражних угод є виправданим і можливим лише настільки, наскільки воно не змінює обсяг згоди сторін арбітражної угоди на арбітраж, а лише уточнює процесуальний режим реалізації вже наявної згоди.

*  *  *

Оновлення Закону про МКА є кроком до посилення проарбітражного середовища в Україні, спрямованим на збільшення передбачуваності, прозорості та інвестиційної привабливості. Бізнесу доцільно (1) переглянути чинні арбітражні застереження на предмет їх відповідності новим критеріям; (2) оцінити доцільність включення українських арбітражних установ до майбутніх договорів; (3) в інвестиційних проєктах – розглянути вибір МКАС та Україну як потенційне місце для арбітражу.